Охарактеризуйте роль церкви в господарсько-культурному житті європейського суспільства в добу Середньовіччя.

Содержание:ВСТУП 3 1. Роль церкви в господарсько-культурному житті європейського суспільства в добу Середньовіччя 4 2. Церква та її вплив на державу в період середньовіччя 9 ВИСНОВКИ 14 СПИСОК ВИКОРИСТАНИХ ДЖЕРЕЛ 16

Вступление:Середньвіччя – період історії від 5 століття (руйнування Римської імперії і Велике переселення народів) до епохи Відродження (14 століття). За усталеною періодизацією раннє середньовіччя швидше відбулося у Західній Європі, аніж у Східній (близько 9-11 ст.). Починаючи із періоду раннього середньовіччя, католицька церква в    країнах   Західної   Європи   набувала   характеру    міцної централізованої і, разом з тим, іерархічної організації. Найнижчим осередком  церковної організації на Заході був прихід на  чолі  із прихідським  священиком  (пресвітером).  Пресвітери   входили   до скаладу  ієрархії,  що  очолювалась епископом.  Епископ,  що  став одноособовим головою “общини віруючих” кожної епархії,  набував  у церкві  особливе значення. Ряд епархій об’єднувався у  метрополію, на  чолі  якої  стояв архіепископ. Також у Західній Європі  велике значення отримав римський епископ – папа. Церква була єдиним духовним та релігійним монополістом в межах Європейського континенту. Поступово здобуваючи свій авторитет, Церква, вже як суспільна та політична організація, ідеологічно змінила пріоритети в усіх сферах суспільної діяльності, впроваджуючи власну концепцію морально-етичних норм. Як наслідок, цілий період середньовічної європейської історії ми будемо розглядати крізь церковну догму. І саме цей період ми назвемо "Добою папської могутності". Зрештою піднесенню Церкви як організації та наддержавної інституції сприяли фактори не тільки релігійні чи суспільні, але й насамперед історичні. Однак не слід забувати, що Церква була єдиною організацією, яка стояла над розмаїттям мов, політичних структур та соціальних груп в регіоні, що був поділений на безліч маленьких князівств, що безперервно воювали між собою. Таким чином, мусимо визнати той факт, що єдиною силою, що була здатною в період своєї могутності об'єднати під своєю політичною владою всі європейські країни, була християнська Церква.

Выводы:Отже, проаналізувавши усе вищевикладене, можна зробити наступні висновки та узагальнення: Для середньовічної культури характерні дві ключових відмітних ознаки: корпоративність і домінуюча роль релігії і церкви. Середньовічне суспільство, як організм з кліток, складалося з безлічі станів (корпорацій). Людина по народженню належала до одного з них і практично не мала можливості змінити своє соціальне положення. З кожним станом були пов’язані своє коло політичних і майнових прав і обов’язків, наявність привілеїв або їх відсутність, специфічний уклад життя, навіть характер одягу. Існувала сувора корпоративна ієрархія: два вищих стани (духовенство, феодали – землевласники), потім купецтво, ремісники, селяни (останні у Франції були об’єднані в «третій стан»). Чітку формулу вивів на рубежі X – XI сс. єпіскоп французського міста Лана Адальберон: « одні моляться, інші воюють, треті працюють…». Кожний стан був носієм і відповідного типу культури. Впродовж тисячі років після падіння Риму християнська Церква була єдиним духовним та релігійним монополістом в межах Європейського континенту. Поступово здобуваючи свій авторитет, Церква, вже як суспільна та політична організація, ідеологічно змінила пріоритети в усіх сферах суспільної діяльності, впроваджуючи власну концепцію морально-етичних норм. Як наслідок, цілий період середньовічної європейської історії ми будемо розглядати крізь церковну догму. І саме цей період ми назвемо "Добою папської могутності". Зрештою піднесенню Церкви як організації та наддержавної інституції сприяли фактори не тільки релігійні чи суспільні, але й насамперед історичні. Однак не слід забувати, що Церква була єдиною організацією, яка стояла над розмаїттям мов, політичних структур та соціальних груп в регіоні, що був поділений на безліч маленьких князівств, що безперервно воювали між собою. Таким чином, мусимо визнати той факт, що єдиною силою, що була здатною в період своєї могутності об’єднати під своєю політичною владою всі європейські країни, була християнська Церква. Наявність у Церкви власної судової системи, а також глобальний вплив на правову систему всіх країн християнського союзу сприяв формуванню власного підходу до права та правоохоронної діяльності, захищаючи у такий спосіб права власних служителів та підпорядкованого населення. Поступова інтеграція Церкви у суспільне та політичне життя чітко обгрунтовувалася юридично та релігійно з метою переконання суспільства у церковній засадничій легітимності навіть тоді, коли конкретні дії Церкви викликали певний негативний резонанс. Під впливом християнської моралі відбулися кардинальні зміни не тільки у матеріально-правових та процесуальних нормах, але і в науковому підгрунті правових наук. Християнська кримінологія, зокрема, запропонувала свій підхід до основних понять злочинності та злочину. Змінилось також і ставлення до самої особи злочинця та до вибору міри покарання для нього.

Литература:1. Басовская Н.И., Зверева Г.И. Роль церкви в мире. // Средние века. Вып. 48. 1985. – С. 71- 90. 2. Бессмертный Ю.Л. Проблема западноевропейской торговли IX-XIII вв. в современной западной медиевистике // Средние века. Вып. 23. 1963. С. 246- 265. 3. Бессмертный Ю.Л. Феодальная деревня и рынок в Западной Европе XII-XIII вв. М., 1969. 4. Богословие в культуре средневековья. Киев, 1992. 5. Болотов В.В. Лекции по истории древней церкви. ТТ. 1-4. М., 1994. 6. Бушмакин М.Д. Папство в раннем средневековье // Средние века. Вып. 7. 1955. – С. 302-314. 7. Городская жизнь в средневековой Европе. М., 1987. 8. Грабарь В.Э. Вселенские соборы западно-христианской церкви и светские конгрессы XV века // Средние века. Вып. 2. 1946. С. 253-277. 9. Демография западноевропейского средневековья в современной буржуазной историографии. М., 1984. 10. Е. Гергей История папства: (Пер. с венгр.) - М.: Республика, 1996. – 463 с. 11. Заборов М.А. Жизнь в средневековой Европе. – М., 1987. – 112 с. 12. Заборов М.А. Из истории международных отношений в средние века // Средние века. Вып. 23. 1963. – С. 120-133. 13. Заборов М.А. Церковь в эпоху Средневековья // Средние века. Вып. 25. 1964. – С. 272-283. 14. Карсавин Л.П. Монашество в средние века. М., 1992. 15. Карташёв А.В. Вселенские соборы. М., 1994.