Дискусія на уроці історії України як засіб оптимізації пізнавальної діяльності учнів

Содержание:Вступ 3 1. Метод дискусії в психолого-педагогічній та методичній літературі 5 2. Особливості застосування дискусійних методів на уроках історії України 7 Висновки 12 Список використаної літератури 13

Вступление:Актуальність. Реформування політичної системи України, що супроводжується глибокими процесами демократизації та інтеграції, становленням і розвитком нових соціально-економічних і політичних відносин в українському суспільстві, зумовили необхідність набуття громадянами таких якостей, як демократичність, толерантність, компетентність і професійність, соціальна мобільність, здатність ефективно розв’язувати життєві проблеми та брати участь у громадському житті. Це ставить перед сучасною школою відповідальні завдання, найважливіше з яких – створення найбільш сприятливих умов для розвитку високоосвіченої, творчої та активної особистості. Критерієм оцінки навчальних досягнень учнів на уроках історії сьогодні стає не стільки обсяг матеріалу, що залишився в пам’яті, скільки вміння його аналізувати, узагальнювати, використовувати в нестандартній (позанавчальній) ситуації, вміння самостійно здобувати знання, вести пошуково-дослідницьку роботу. Один зі шляхів досягнення цього полягає в удосконаленні методів навчання, спрямуванні їх на посилення мотиваційної сфери учнів, активну пізнавальну діяльність школярів, залученні до самостійного розвитку проблем. Цьому сприяє впровадження до практики навчання історії дискусійних методів. Вони дозволяють школярам готуватися до самостійного аналізу, висловлювати свої думки з приводу важливих питань історії та сучасних політичних подій. При використанні дискусійних методів школярі прагнуть до самостійного творчого пошуку, який пробуджує радість, збуджує почуття гідності, самоповаги, що, в свою чергу, впливає на ставлення до школи, допомагає досягти кращих результатів і збільшити мотивацію навчання. Дискусії почали широко використовуватися в шкільному навчанні протягом останнього десятилітті ХХ століття Ю.Бабанським, С.Гончаренком,  Б.Лихачовим, М.Фіцулою та іншими. У контексті розвитку громадянської освіти дискусію вивчали П.Кендзьор, В.Курилів, О.Пометун, Л.Пироженко. Серед науковців, які досліджували проблеми методики викладання історії, дискусію розглядали: як модель навчання в школі (К.Баханов); організацію та проведення різних видів дискусії (О.Степанищев); вибір і використання дискусійних питань в окремих шкільних курсах історії (А.Булда, Т.Ладиченко, Т.Чубукова); питання класифікації дискусій (О.Савчук); способи організації груп під час обговорення (В.Приходько). Мета роботи – проаналізувати дискусію як метод активізації навчання на уроках історії України.

Выводы: Реформування політичної системи України, що супроводжується глибокими процесами демократизації, висуває нові вимоги до шкільної історичної освіти. Вона повинна не тільки  допомогти учням засвоїти систему наукових знань, а й сформувати здатність в них творчо мислити,  аргументовано захищати власну точку зору, критично ставитися до джерел інформації. Вивчення історії в школі повинно забезпечити співтворчість учня й учителя, збуджувати інтелектуальну активність школяра, готуючи його до участі в громадському житті. Одним із шляхів розв’язання цих завдань є організація спілкування школярів на уроках історії за допомогою впровадження дискусійних методів. Дискусія є важливим засобом пізнавальної діяльності учнів .Вона значною мірою сприяє розвитку мислення, дає можливість визначити власну позицію, формує навички відстоювати свою думку. Тому мета дослідження полягала у вивченні основних видів організації дискусії, ,а також виявленні особливостей її застосування  як методу навчання.

Литература:1. Бабанский Ю.К. Педагогика – М.: Просвещение, 1988. – 974 с. 2. Баханов К.О. Інноваційні системи, технології та моделі навчання історії в школі. Монографія. – Запоріжжя: Просвіта, 2000. – 160 с. 3. Кларин М.В. Инновации в обучении: метафоры и модели Анализ зарубежного опыта – М: Наука, 1997- 223 с. 4. Короткова М.В. Методика проведения игр и дискуссий на уроках истории. – М.: Изд. ВЛАДОС-ПРЕСС, 2003. – 256 с. 5. Курилів В. Методика викладання історії: Навчальний посібник. – Львів, Торонто, Світ. – 2003. – 248 с. 6. Лихачев Б.Т. Педагогика. Курс лекций. Учебное пособие для студентов пед.уч.заведений и слушателей ИПК и ФПК. – М.: Юрайт, 1999. – 464 с. 7. Пометун О., Пироженко Л. Сучасний урок. Інтерактивні технології навчання:  Наук.метод.посібник. – К.:  А.С.К., 2003. – 192 с. 8. Ягупов В.В.Педагогіка: Навчальний посібник. – К.: Либідь, 2002. – 506 с.