Вступление:Наша країна знаходиться на шляху розбудови правової держави, а це можливо лише за наявністю гарантій для захисту прав людини, а також це можливо при забезпеченні функціонування такого специфічного можна сказати демократичного інституту, яким і є адвокатура. Дуже важливим і необхідним кроком направленим на створення таких умов безперечно є Закон «Про адвокатуру», ухвалений Верховною Радою України 19 грудня 1992 р.
В змісті Закону сказано, що адвокатура на території України здійснюється керуючись виключно на принципах верховенства закону, незалежності, демократизму, гуманізму і конфіденційності.
Актуальність моєї теми окреслена тим, що адвокатура головний правовий інститут якої завгодно держави, і він стоїть на захисті прав громадян, він є відбитком рівня демократії в країні. Зрозуміло, що впевненість кожного громадянина в багатьох сенсах напряму залежить від міцності, організованості, інституту адвокатури. Нажаль мушу констатувати що в Україні відношення до адвоката та адвокатури було й під час залишається у значній мірі негативним, бо адвокат часто сприймається як особа, яка захищає злочинця чи протиправну справу підприємця.
Зауважу, що в цивільному судочинстві, як свідчить судова практика, від загального числа справ, у яких беруть участь представники сторін, велика більшість з них розглядається за участю адвокатів. Його участь в суді надає змогу особі, права та законні інтереси якої порушено, отримати кваліфіковану юридичну допомогу та повною мірою захистити свої права та законні інтереси.
Метою роботи я вважаю якісне усвідомлення статусу адвоката в Українському судочинстві взагалі, та у цивільному зокрема. Об’єктом вивчення першого питання роботи є правовідносини, яки виникають в процесі представництва адвоката у цивільному процесі.
Також у другому питанні роботи розглянуто статус помічника адвоката.