Умови та гарантії політичної стабільності

Содержание:Вступ 3 1. Умови реалізації політичної стабільності 6 2. Чинники та гарантії політичної стабільності 15 Висновок 22 Список використаних джерел 23

Вступление:Наприкінці ХХ ст. в Україні, як і на усьому геополітичному просторі колишнього Радянського Союзу та постсоціалістичної Центрально-Східної Європи, відбулись динамічні зрушення еволюційно-революційного характеру в політичних системах. Аналіз цих процесів доцільно здійснювати в аспекті виявлення інституціонально-процесуальних змін в середині конкретного соціального середовища, в якому вони відбуваються, а також зіставлення їх з загальноцивілізаційним розвитком з метою максимального усвідомлення модернізаційного досвіду людства. Актуальність теми полягає у дослідженні перехідного періоду України з її традиційними установками щодо політико-економічного устрою та культурним надбанням. А вивчення процесів, які привели до нового державного стану в українському суспільстві, відбулися раптово, без попередньої підготовки, внаслідок розпаду Радянського Союзу. Адже відомо, що цьому розпаду сприяли численні внутрішні і зовнішні причини, об’єктивні і суб’єктивні обставини, тобто певні соціально-політичні процеси, що не відповідали природі радянського устрою, поступово підточували цей устрій. В українському суспільстві відбувалися певні вияви протесту, що пов’язано з виступами дисидентів, шістдесятників, Гельсінської спілки, але вони існували скоріше у формі пасивного незадоволення тоталітарною системою того часу, а не як запланована і цілеспрямована підготовка до радикальних соціально-політичних змін. Тому перехідний етап в Україні почався за умов невизначених політичних соціально-економічних, соціально-культурних та ідеологічних орієнтирів. Проблематика політичної стабільності є однією з найважливіших дослідницьких проблем сучасної політичної науки. В світі існує декілька рівнів та вимірів політичної стабільності, які впливають на її наукове визначення. Міжнародний, регіональний та національний рівні існування політикуму дають підстави для тверджень про існування особливих модусів політичної стабільності. Останні включають такі ознаки, як відсутність радикальних змін протягом короткого часу, прогнозованість політичної ситуації, низький рівень політичного насильства, відсутність руйнівних конфліктів та визначення на тривалий період парадигми відносин політичної сфери та істотно важливих для функціонування суспільства сфер його життєдіяльності – економіки, культури та духовної сфери. Інституційний вимір політичної стабільності виступає відображенням взаємодії як окремих інститутів – органів державного управління, місцевого самоврядування, політичних партій, громадських організацій, правоохоронних структур – так і загальної специфіки інституційного дизайну політики певного соціуму в певний історичний період. У цьому аспекті найважливішою характеристикою формування політичної стабільності виступає політичний режим як сукупність способів взаємодії влади та суспільства. Саме в такому ключі вітчизняні дослідники визначають «динамічний» та «статичний» типи стабільності, які притаманні, відповідно, демократичному та тоталітарному політичним режимам 9. Проте, крім традиційних чинників макрорівня політики, які визначені політичною наукою як такі, що впливають на перспективи формування політичної стабільності, одним з найменш досліджених виступає правове підґрунтя дій політичних акторів. Наслідком його специфіки слід вважати правову культуру та правову свідомість, які в багатьох випадках мають кореляти в політиці. Яким чином правові норми впливають на стабільність чи нестабільність політичних систем? Частинами комплексної відповіді на дане питання слід вважати встановлення змісту політичних правил гри, сутність яких є визначальною для цивілізаційної орієнтації того чи іншого соціуму. Актуальним викликом дослідницькій увазі політологів, який виникає на зіткненні правової та політичної предметних сфер є й механізми взаємної детермінації права політикою. Саме аналіз стану політичної стабільності дає змогу побачити межі та можливості конституційної регламентації демократичного політичного процесу. Галузеві аспекти правової сфери також можуть надзвичайно рельєфно відображати напрями подальшої еволюції політичної стабільності насамперед у сучасній Україні. Останні дослідження і публікації, в яких започатковано вирішення даної проблеми, звертають увагу на право людини на безпеку та конституційно-правовий механізм його забезпечення 1, становлення та розвиток співробітництва України з Радою Європи у сфері прав людини 2, політична стабільність, суть і основні засоби її досягнення в Україні 3, співвідношення практики захисту прав людини та зовнішньої політики держави 8, повернення первинного змісту поняттю «захист прав людини» в контексті розвитку сучасної демократії 10. Однак, незважаючи на широкий спектр думок щодо передумов та практики взаємодії політичної системи та актуальних проблем розвитку сфери правової регламентації життя суспільства, ключові питання прямого та непрямого впливу правосвідомості та правової культури на політичну стабільність залишилися недослідженими. Невирішеною раніше частиною загальної проблеми, котрій присвячується означений реферат, є загальні засади взаємодії нормативно-правової регламентації політики (частиною якої виступає правосвідомість) та ситуативної, залежної від контексту кожної окремої країни, природи політичної стабільності.

Выводы:Враховуючи специфіку досягнення політичної стабільності в трансформаційний період українського суспільства, потрібно виокремити такі істотні моменти: 1) по-перше, Україна почала засвоювати цінності західного індустріального світу в період їх трансформацій. Тобто наша держава долучається до тих цінностей, які сьогодні змінюються і набувають нових форм; 2) по-друге, в економічному плані виникла потреба у здійсненні структурної виробничої передумови, яка б відповідала рівню індустріального світу, що відбувається на тлі загальної боротьби за створення ринку для вітчизняних товарів, періодично народжуваних кредитно-фінансових і валютних проблем, зростанням масового безробіття. У соціальному аспекті процес формування політичної нації збігається з посиленням масових міграційних процесів не тільки на міжрегіональному рівні всередині держави, а й на міждержавному рівні. У психологічному плані сподівання на краще життя за рахунок можливості відтворення цивілізованих життєвих умов на зразок найбільш розвинених країн світу затьмарюється баченням серйозних проблем, які спричинені стійкими проявами західного способу життя, що, своєю чергою, формує такий самий стійкий стан загального страху перед майбутнім. У подальшому дослідженні значна увага приділятиметься зміні соціально-економічної структури українського суспільства в період розвитку українського суспільства з ринковою економікою.

Литература:1. Васьковська В.П. Право людини на безпеку та конституційно-правовий механізм його забезпечення: Ав-тореф. дис... канд. юрид. наук: 12.00.02 / ; Ін-т законодавства Верхов. Ради України. — К., 2006. — 20 с.   2. Гіждіван Л.Ю. Становлення та розвиток співробітництва України з Радою Європи у сфері прав людини: Автореф. дис... канд. юрид. наук: 12.00.11; НАН України. Ін-т держави і права ім. В.М.Корецького. — К., 2001. — 16 с.   3. Головаха Є. Суспільство, що трансформується. Досвід соціологічного моніторингу в Україні. – К.: Демократичні ініціативи, 1997. – С 16–90.   4. Горбатенко В. Стратегія модернізації суспільства. – К.: Видавничий центр «Академія», 1999. – С.105.      5. Долженков О. Посткомуністичні трансформації в країнах Центрально-Східної Європи та СНД: порівняльний аналіз // Нова політика. – 2000. –№5. – С.12–13.            6. Злиденність націонал-демократії. – К.: Демократичні ініціативи, 1999. – С.60.                7. Кіянка І.Б. Політична стабільність: суть і основні засоби її досягнення в Україні: Автореф. дис... канд. політ. наук: 23.00.02 / ; Львів. нац. ун-т ім. І.Франка. — Л., 2003. — 18 с.    8. Липсет С. М. Третьего пути не существует (Перспективы левых движений) // Полис. — 1991. — № 5—6.          9. Семків О.І. Політологія. – Львів: Світ, 1994. – 592 с.     10. Угрин Л. Я. Громадянськість як навчання демократії http://ukrcivnet.iatp.kiev.ua/8.html 11. Шабров О.Ф. Политическое управление: проблема стабильности и развития. - М.: Интеллект, 1997. - 200 с.         12. Яжборовська И. Политологические подходы к проблематике трансформации общественного устройства в странах Центральной и Юго-Восточной Европы //Международный исторический журнал. – 2000.– №7. or WWW. history. machaon.ru/ number_07/ anonsvak/ revolution/ yazhobor/index.hfml.               13. Cebulak W. Social Turmail i n Post- Socialist Eastern Europe. A Revolution Gone Astray? // East-European Qurtely ( Boulder). – 1997. – Vol.3.1. – P. 110.  14. Mower A. Human Rights and American Foreign Policy. The Carter and Reagan Experiences – L.: Greenwood Press, 2007 – 175 p.