Выводы:Таким чином, держава створює умови для працевлаштування інвалідів шляхом надання робочих місць, а також встановленням певних санкцій щодо підприємств, установ, організацій, які не дотримуються порядку їх надання, забезпеченням інвалідам належних умов праці.
Однак, на думку Ігора Олехова, представника юридичної фірми “Бейкер і Макензі”, підхід, закріплений у Законі України “Про основи соціальної захищеності інвалідів в Україні” щодо обов‘язкового працевлаштування інвалідів будь-якими працедавцями в Україні, є концептуально невірним. Результатом такого підходу є фактичний додатковий податковий тягар для будь-яких працедавців, що працюють в Україні, незалежно від того, чи в змозі такий працедавець знайти відповідного інваліда для роботи у конкретній місцевості, чи то в разі, якщо конкретні умови праці є неприйнятними або небезпечними для інваліда. Цей підхід має бути переглянутий в комплексі, для того, щоб створити відповідні умови та створити стимули для компаній, які беруть на роботу інвалідів, а не карати працедавців стягненням штрафів за неможливість працевлаштування інвалідів через часто об‘єктивні обставини. Є несправедливим та навіть лицемірним той факт, що працедавці караються за те, що на ринку праці немає інвалідів з необхідним професійним досвідом або умови праці конкретної компанії є обтяжливими для того, щоб працевлаштувати інваліда.
Юрій Вахель, представник АЄС України, вказує на те, що питання з працевлаштуванням інвалідів та надання їм можливості працювати в безпечних умовах є особливо важливим завданням держави. При цьому жодних “але” не повинно виникати. На превеликий жаль в окремих галузях української економіки, бездумна “креативність” в сфері законодавства призвела до того, що працедавці, аби не платити значні штрафи, вимушені наймати інвалідів на виконання робіт, які є небезпечними по суті і вимагають відповідної кваліфікації.
Таким чином жертвують інтересами підприємств та здоров’ям інвалідів заради наповнення державних бюджетів і фондів без користі для тих громадян, з метою підтримки яких ці фонди створюються.
В рамках роботи розглянути інноваційні проекти, застосування яких може бути використане у реформуванні системи працевлаштування інвалідів, зокрема мова йде про протиріччя аміни соціальних пільг для інвалідів адресною допомогою, а також створення у всіх органах державної влади, починаючи від Кабміну, секретаріату президента, окремих міністерств і відомств, створити спеціальні комісії або ради, куди входитимуть представники громадських організацій інвалідів. Ці комісії повинні мати право контролювати діяльність органів влади і бачити, як використовуються кошти, як здійснюється політика щодо інвалідів, хто за що відповідає і якщо не відповідає — чому, чи немає зловживань. Але державна влада не йде на те, щоб створити згадані структури.
В роботі мова йде про можливості залучення європейського досвіду у реформуванні системи працевлаштування інвалідів, зокрема пропонується здійснити ряд заходів, які покликані досягти значного соціального ефекту, здійснити лібералізацію сфери працевлаштування інвалідів, відійти від планово-зобов’язальної політики держави у цій сфері, гармонізувати принципи регулювання працевлаштування інвалідів з принципами, що застосовуються у країнах Європейського Союзу.
Серед таких концептуальних положень – наступні:
- докорінно переглянути принципи розрахунку відрахувань, що сплачуються працедавцями, які не в змозі працевлаштувати 4% від особового штату інвалідами;
- розраховувати суму відрахувань не в розмірі щомісячної середньої заробітної платні на підприємстві, а в розмірі одного з макроекономічних показників – мінімальної заробітної платні, мінімальної заробітної платні в галузі, де функціонує установа, мінімального прожиткового мінімуму;
- передбачити прогресивну шкалу «штрафування», що в короткостроковій перспективі не накладатиме на працедавців значних фінансових обтяжень (наприклад, сумлінний працедавець не може протягом року підібрати спеціаліста-інваліда належної кваліфікації).
При цьому пропонується активніше фінансувати, зокрема таке:
- компенсацію витрат з метою забезпечення зайнятості осіб з обмеженими фізичними можливостями у відповідності до нормативних вимог щодо працевлаштування: гранти можуть надаватися у формі постійної доплати за кожне робоче місце, зайняте інвалідом, додатково до визначеної квоти; роботодавці можуть звільнятися від податку на прибуток;
- надання фінансової допомоги на професійну підготовку та перепідготовку, підвищення кваліфікації інваліда;
- передбачити в законодавстві структуру витрат Фонду, куди перераховуються кошти від працедавців за недотримання законодавства по працевлаштуванні інвалідів
В цілому об’єкт роботи вивчений, предмет проаналізований, а мета досягнута.