Організація зайнятості та соціальний захист населення

Содержание:Вступ 3 1. Соціальна політика і ринок зайнятості україни 5 1.1 особливості соціальної політики україни 5 1.2 державне регулювання ринку зайнятості україни 7 2. Ринок праці і основні принципи політики зайнятості 10 В україні в 2007 році 10 2.1 стан ринку праці і спрямованість соціальної політики в україні 10 2.2 основні принципи політики зайнятості політики в україні 13 3. Інструменти соціального захисту в україні 15 3.1 соціальне партнерство, соціальне страхування, пенсійне забезпечення 15 3.2 соціальний захист і соціальні реформи 17 3. Організаційно-фінансові заходи щодо вдосконалення соціальної політики 20 Висновки 24 Список використаних літературних джерел 26

Вступление:В українській економіці відбуваються стабілізаційні процеси, формуються передумови сталого зростання. У країні утверджується нова політична ситуація. Сьогодні Україна заявила про своє прагнення стати повноправним членом Європейського співтовариства, визначила свою орієнтацію на побудову демократичної, соціально справедливої держави. Одним із пріоритетних напрямків діяльності Міністерства праці та соціальної політики, є реалізація схваленої Указом Президента України Стратегії подолання бідності. Проте, критично оцінюючи ситуацію, слід відмітити, що близько 13 млн. українців знаходяться за визначеною межею бідності, і це є великою проблемою для держави. Дана робота присвячена висвітленню теми організації безробіття та соціального захисту населення. Актуальність даної теми в тому, що однією з функцій держави є недопущення зростання соціальної напруги з приводу майнової нерівності, передбачення й фінансування негативних проявів ринку для громадян ( безробіття, втрата працездатності ), створення ефективної пенсійної системи. Об’єктом дослідження є соціальна політика держави відносно зайнятості населення України, її структура, цілі, об’єкти, суб’єкти та інструменти реалізації. Метою роботи є дослідження сучасної структури соціальної політики України і рівня зайнятості населення, аналіз її стану, характеристика сучасних процесів, що протікають в соціальній сфері. Для написання роботи була опрацьована широка база нормативної документації серед яких – Кодекс законів України “Про працю”, Закон України “Про зайнятість населення” та інші нормативі документи. Літературними джерелами є - Дідківська Л.І., Головко Л.С. Державне регулювання економіки, Спікер П. Соціальна політика : теорії та підходи, Загальнообов’язкове державне соціальне страхування та пенсійне забезпечення : у цифрах і фактах та інші літературні джерела. Значний вклад у розробку теоретичних питань щодо формування і функціонування систем регулювання зайнятості зробили такі економісти світового рівня, як К. Маркс, Й. Шумпетер, М. Туган-Барановський, М. Кондратьєв, М. Фрідмен, Ф. Хайек та ін., а також сучасні економісти Л.А.Антоненко, В.Ф. Беседін, В.А. Близнюк, Б.М. Богданов, В.П. Бабич, Д.П. Богиня, І.К. Бондар, А.П. Голіков, М.І. Долішній, А.М. Колот, Е.М. Лібанова, І.І. Лукінов, В.В. Онікієнко, П.Г. Перерва, С.І. Пирожков, І.В. Сало, Т.Г. Шапіро та інші., які вирішували окремі складові стратегії регулювання зайнятості населення України.

Выводы:Після розгляду теми соціального захисту населення і організації зайнятості, слід зробити наступні висновки. Формування чітко орієнтованої та ефективної соціальної політики є одним із найважливіших чинників політичної стабільності у країні, а в кінцевому підсумку - її національної безпеки. Відповідність соціальної політики цим завданням залежить від правильного визначення інтересів провідних соціальних сил суспільства й досягнення їхнього балансу, адекватного відображення політичної та економічної динаміки у державних заходах, функціях і структурі влади. Наявність необхідної інформації та її завчасний аналіз є основою цілеспрямованої законодавчої, виконавчої та судової діяльності у царині життєво важливих інтересів суспільства і держави. Здійснення економічних реформ при відсутності обґрунтованої програми та розвиненої ринкової інфраструктури за умов руйнації економічних зв'язків спричинило кризу економічного і соціального стану суспільства. За таких умов соціальна політика Уряду головним чином звелася до пом'якшення найгостріших проявів кризи, відповідні заходи вживалися у "пожежному порядку" за рахунок грошової емісії та перерозподілу коштів при постійному зменшенні фінансової бази. Ці процеси відбувалися на фоні існування двосекторної економіки: контрольованої та неконтрольованої. У контрольованому секторі основним напрямком є збереження неефективної зайнятості та підтримання низького рівня оплати праці. Саме на нього припадає головна частка податків і обов'язкових виплат. За рахунок неконтрольованого сектора відбувається зростання доходів і диференціація за їхнім рівнем. Головною особливістю соціальної політики перехідного періоду є необхідність підтримки реформ населенням (хоча б у пасивній формі). При здійсненні державної політики безпосередньо у соціальній сфері стає необхідним досягнення єдності як стратегічних, що формуються через законодавчі норми, так і безпосередніх тактичних цілей. Це забезпечить адаптацію до конкретних обставин сьогодення через прийняття нормативних актів і завчасне здійснення організаційних заходів. Головною проблемою, яка визначає стратегічні завдання державної політики у сфері зайнятості, є наявність значного потенціалу прихованого безробіття, яке проявляється як у прямій формі - неповного використання робочого часу, так і у прихованій - надлишку робочих місць у більшості галузей народного господарства, а також значної кількості людей, які не звертаються до служб зайнятості і реалізують себе через альтернативні форми економічної діяльності на постійній або тимчасовій основі. При досить незначному рівні офіційного безробіття (менше 1 відсотка) загальний рівень використання фонду робочого часу складає майже 80 відсотків. У вимушених відпустках перебувають приблизно 5 млн. чоловік. Майже 40 відсотків постійно або тимчасово незайнятого населення займаються торгівлею та економічним туризмом. 35 відсотків зайнятих працюють за графіками скороченого робочого тижня (передусім це працівники галузей машинобудування і легкої промисловості). Водночас у соціальному плані масове вивільнення є неприпустимим. Виходом з цього протиріччя має стати поступовий перехід від прихованого до явного безробіття з підтриманням його рівня не вище 5 - 7 відсотків. Вирішальними для здійснення загальнодержавної програми у цьому напрямку є зміна системи професійної підготовки і наявність достовірних розрахунків щодо стану галузей та регіонів, а також прогнозів відносно потреби у фахівцях певного профілю та кваліфікації, включаючи й підприємницький сектор.

Литература:1. Дідківська Л.І., Головко Л.С. Державне регулювання економіки – К.: Знання-Прес, 2002. - 214с. 2. Державна програма соціальної політики на 1997-2000 роки. 3. Спікер П. Соціальна політика : теорії та підходи. – К.: Фелікс, 2000.-400с. 4. Загальнообов’язкове державне соціальне страхування та пенсійне забезпечення : у цифрах і фактах – К.: Міністерство праці та соціальної політики України, пенсійний фонд України, 2002. – 45с. 5. Заславская Т.И. Социальные механизмы трансформации российского общества // Социологический журнал . -1995.-№3. С.5-21.Іванова О.Л. 6. Соціальна політика : теоретичні аспекти. – К.: Академія, 2003. – 107с. 7. Про державні соціальні стандарти та державні соціальні гарантії. Закон України від 5.10.2000 р , № 2017 – ІІІ // www.rada.org.ua 8. Мельник А.Ф. державне регулювання економіки. – К.: Знання, 1994.-358с. 9. Стратегія заміни системи пільг на адресну грошову допомогу населенню. Затверджена Постановою Кабінету Міністрів від 2.03.2002 р. № 253 // www.rada.org.ua 10. Взаємозв’язок соціальної роботи і соціальної політики. - М.: Аспект пресс, 1997.- С.44-62 11. Європейська Соціальна Хартія. Apppoved Ministry for Foreing Affairs of Ukraine. 1997. 12. Консультативное мнение по выработке курса политики для стран с переходной экономикой: Тасис-проект “Социальная защита в Украине”. 13. Норт Д., Інститути, інституціональні зміни і функціонування економіки // Фонд економічної книги “Початку». - М.,1997.