Розвиток технологічних засобів праці як фактор еволюції форми виробів

Содержание:Вступ 3 1. Естетична складова виробу 5 2. Розвиток технологічних засобів праці як фактор еволюції форми виробів 8 Висновки 18 Список використаної літератури 20

Вступление:Спроможність створювати та ефективно використовувати технології як форму реалізації науково-технічних знань сприяє забезпеченню міжнародної конкурентоспроможності господарюючих суб’єктів різного рівня, що є важливою умовою їх виживання за наявності жорсткої конкуренції. Інтернаціоналізація та ефективний трансфер технологій в умовах економіки знань є основним чинником розвитку організацій, не менш важливим, ніж інвестиції, трудові ресурси та технологічна база. Трансфер технологій виконує роль специфічного допоміжного чинника в процесах відтворення продуктивних сил. Проте в умовах української дійсності проблеми упровадження технологічних інновацій, оцінки технологічного рівня виробництва, моніторингу технологій та технологічного прогнозування як на макро-, так і на мікрорівнях залишаються невирішеними, що дає змогу висунути гіпотезу щодо необхідності формування стратегії технологічного розвитку підприємства як складової загальної стратегії його розвитку та як окремого напряму інноваційної стратегії. Наявність необхідних технологічних можливостей для швидкого переміщення потоків капіталу, економічної та науково-технічної інформації в режимі on-line у поєднанні з наявними в різних регіонах ресурсами людського капіталу веде до концентрації інвестицій на найбільш перспективних з економічної точки зору напрямках, прискорення нових радикальних нововведень і тим самим сприяє підвищенню темпів економічного зростання загалом. Саме тому серед основних аспектів глобалізації називають технологічний і пов’язують його з тим, що розв’язання глобальних суперечностей неможливо на основі індустріального технологічного способу виробництва, орієнтованого на сировинний ресурс і руйнування довкілля 1. З цих позицій заслуговують на увагу науково-методичні підходи німецького вченого Діхтера І.Г. Шнайдера, який пропонує під час розроблення стратегії технологічного розвитку підприємств враховувати технологічні рамкові умови: 1) перервність технологічного розвитку та динаміку зміни технологій: на ринках відбуваються технологічні стрибки, тобто здійснюється турбулентність технологічного розвитку, що являє собою підвищений та важко оцінюваний ризик, і до того ж технологічні ноу-хау застарівають настільки ж швидко, як і виробниче обладнання; 2) злиття традиційно розмежованих технологічних сфер (концепція CIM – комп’ютерне інтегроване виробництво, що передбачає комплексне використання виробничої, транспортної, комунікаційної, комп’ютерної, робототехніки тощо); 3) зростання складності технологій, що викликане зокрема збільшенням обсягу технологічних інновацій, зростаючим злиттям різних за напрямами діяльності компаній 2. З української практики слід відмітити досвід фахівців щодо вирішення проблеми вибору підприємствами нафтогазового комплексу інноваційних технологій. Зокрема, враховуючи існуючі методичні підходи, пропонується розбудова цілей оцінки пріоритету технологічних інновацій та їх реалізації: 1) системний аналіз інноваційної стратегії підприємства, її структуризація та ієрархічне уявлення; 2) визначення критеріїв оцінки вирішення проблеми на кожному наступному рівні дерева цілей та їх співвідношення; 3) визначення фактичного стану розвитку структурних складових ієрархії; 4) розроблення характеристичних таблиць для оцінки кількісних і якісних основних параметрів технологічних інновацій; 5) зважування технологічних інновацій відповідно до системи критеріїв кожного рівня, розрахунки кількісних характеристик і вибір пріоритетних напрямів інноваційних процесів 3. Проте залишаються не розробленими питання формування стратегії технологічного розвитку підприємства як складової загальної стратегії в умовах жорсткої конкуренції та створення глобальних ринків товарів і послуг.

Выводы:Отже, офіційна постановка мети підвищення рівня життя людей задоволенням їх потреб на основі економічного зростання активізує проблему альтернативного підходу стосовно всіх сфер економічної політики підприємства, що повинно враховуватись в методології стратегії технологічного розвитку. Сучасні умови світового економічного розвитку характеризуються глобальною конкуренцією на усіх рівнях, внаслідок чого ефективність і динамізм технологічної сфери перетворилися у вирішальний чинник забезпечення конкурентоспроможності та значною мірою визначають місце кожного підприємства на ринку. Важливою передумовою для розроблення та реалізації стратегії технологічного розвитку на мікрорівні повинно бути визначення провідної ролі високотехнологічних виробництв на макрорівні, а для цього необхідна чітка і послідовна науково-промислова політика в контексті реалізації стратегії соціально-економічного розвитку країни із зрозумілими цілями та завданнями, з дієвими соціально-економічними механізмами адаптації виробництва відповідно до запитів мінливого ринку. Такий підхід дасть змогу вирішити українській економіці дві головні проблеми стратегічного масштабу: 1) увійти в глобальний контекст світових зв’язків і 2) надати динаміку науково-технологічному розвитку. Одним із першочергових напрямів підвищення ефективності промислового виробництва залишається проблема вдосконалення його технологічної структури, для вирішення якої необхідно в межах науково-промислової політики виділити: 1) орієнтацію на збільшення масштабу і розширення складу перспективних технологій, особливо на серединних та заключних стадіях технологічного циклу, які забезпечують зростання доданої вартості первинних ресурсів; 2) ліквідацію втрат ресурсів (сировинних, енергетичних, трудових) через неузгодженість між компонентами технологій, яка можлива модернізацією діючих технологій на основі інновацій, пов’язаних з попередніми і наступними технологіями; 3) зміну соціально-економічної та інвестиційної політики в напрямку створення більшої інвестиційної привабливості для завершальних стадій технологічного циклу. Для реалізації вищезазначених завдань актуальною постає проблема підготовки фахівців у сфері технологічного менеджменту, які б володіли сучасними знаннями та навичками і були спроможними реалізувати на практиці місію стратегії технологічного розвитку як ключового інструмента підвищення конкурентоспроможності та забезпечення економічної безпеки як окремого підприємства, так і країни загалом.

Литература:1. Кузык Б.Н., Яковец Ю.В. Россия – 2050: стратегия инновационного прорыва. – М.: ЗАО: Издательство «Экономика», 2004. – 632 с. 2. Дихтер И.Г., Шнайдер. Технологический маркетинг. – М.: «Янус-К», 2003. – 478 с. 3. Андибур А.П. Методичний підхід до визначення пріоритетів технологічних інновацій на підприємствах // Проблеми науки. – 2005. – № 7. – С. 19–24. 4. Edler J., Meyer-Krahmer F., Reger G. Changes in the strategic management of technology: Results of a global benchmarking study // R & D management. – Oxford, 2002. – Vol. 32, N 2. – P. 149–164. 5. Комков Н.И., Балаян Г.Г., Бондарева Н.Н. Требования и условия оценки эффективности бизнес-инноваций в условиях рыночной конкуренции // Научные труды ИНП РАН / Под ред. А.Г. Коровкина. – М.: Макс-Пресс, 2005.