Технологічні характеристики соціальної роботи з девіантною молоддю

Содержание:ВСТУП 3 РОЗДIЛ 1. ТЕОРЕТИЧНI ОСНОВИ ДОСЛIДЖЕННЯ ДЕВIАНТНОЇ ПОВЕДIНКИ МОЛОДІ 6 1.1. Сутнiсть та природа девiaнтної поведiнки як соцiaльного явища 6 1.2. Девiaнтна поведiнка в підлітковому і юнацькому віці 10 РОЗДІЛ 2. ТЕХНОЛОГІЧНІ ХАРАКТЕРИСТИКИ СОЦІАЛЬНОЇ РОБОТИ З ДЕВІАНТНОЮ МОЛОДДЮ 15 2.1. Об’єктивні та суб’єктивні фактори виникнення девiaнтної поведiнки молоді України 15 2.2. Тенденції девіантної поведінки в середовищі української молоді 20 2.3. Технологія соціальної роботи з девіантною молоддю 25 РОЗДІЛ 3. ШЛЯХИ ПОКРАЩЕННЯ ТЕХНОЛОГІЇ СОЦІАЛЬНОЇ РОБОТИ З ДЕВІАНТНОЮ МОЛОДДЮ 31 3.1. Вдосконалення системи попередження соціальних відхилень у поведінці молоді 31 3.2. Напрямки профілактики девіантної поведінки 34 ВИСНОВКИ 36 СПИСОК ВИКОРИСТАНИХ ДЖЕРЕЛ 39 ДОДАТКИ 42

Вступление:Актуальність теми курсової роботи. Девіантна поведінка, що розуміється як порушення соціальних норм, придбало в останні роки масовий характер і поставило цю проблему в центр уваги соціологів, соціальних психологів, медиків, працівників правоохоронних органів. Пояснити причини, умови і фактори, що детермінують це соціальне явище, стала насущною задачею. Її розгляд припускає пошук відповідей на ряд фундаментальних питань, серед яких питання про сутність категорії «норма» (соціальна норма) і про відхилення від неї. У стабільно функціонуючому суспільстві, яке стрімко розвивається, відповідь на це питання більш-менш ясне. Соціальна норма – це необхідний і відносно стійкий елемент соціальної практики, що виконує роль інструмента соціального регулювання і контролю. Соціальна норма визначає історично сформовану в конкретному суспільстві межу, міру, інтервал припустимого (дозволеного чи обов’язкового) поводження, діяльності людей, соціальних груп, соціальних організацій. Вона знаходить своє втілення (підтримку) у законах, традиціях, тобто у всьому тому, що стало звичкою, міцно ввійшло в побут, у спосіб життя більшості населення, підтримується суспільною думкою, відіграє роль «природного регулятора» суспільних і міжособистісних відносин. Але в реформованому суспільстві, де зруйновані одні норми і не створені навіть на рівні теорії інші, проблема формування, тлумачення і застосування норми стає надзвичайно складною справою. Звичайно, українське суспільство не може довго залишатися в такому положенні, тому що девіантна поведінка у середовищі української молоді втілює сьогодні найбільш небезпечні для країни руйнівні тенденції. У період різких переломів у суспільстві завжди порушується єдність буття і свідомості, виникає невідповідність взаємодії суб’єктів і соціальних інститутів, неадекватність соціальної політики і моралі. Розмитість соціальних  норм, ослаблення соціальної регуляції спотворює духовні і культурні підвалини. Відбувається розрив між прагненням до швидкого зростання матеріального добробуту і відсутністю важелів саморегуляції, заснованих на високій культурі, духовності. Невирішеність проблеми девіантної поведінки та її корекції завжди була однією з найважливіших у соціології, педагогіці, психології, кримінології. Сьогодні, вона носить масовий характер та потребує особливої уваги. За даними соціологічних досліджень у значної частини підлітків на даному етапі розвитку країни спостерігаються життєва безпорадність, соціальний песимізм, світоглядна індиферентність, пасивність, відчуженість від дорослих, зневіра та холодна байдужість до всього. На тлі девальвації загальнолюдських, зокрема моральних, цінностей у суспільстві посилюються поведінкові девіації неповнолітніх, а саме: втечі з дому, алкоголізація, наркоманія, насильство, суїцидна та агресивна поведінка, злочинність тощо. Проблемою відхилень у поведінці підлітків займались класики та  численні дослідники в галузі соціології: Е. Дюркгейм, Р. Мертон, А. Коен, Г. Тард, Едвін Г. Сазерленд, Вальтер Б. Міллер, Е. Лемерт, Г. Бекер, Кай Еріксон та ін.Багато вчених розглядали різні аспекти девіантної поведінки особистості, зокрема в підлітковому віці. Визначенню суті понять норми та девіантної поведінки, специфіки видів та детермінант поведінкових відхилень присвячені роботи М.Алемаскіна, Б.Братуся, Г.Бреслава, Я.Гілінського, В.Гульдана, А.Долгової, В.Знакова, І.Кона, Н.Максимової, А.Реана, С.Розума, А.Селецького, С.Тарарухіна та ін. Особлива увага в наукових дослідженнях приділяється проблемі попередження та корекції відхилень у поведінці (Б.Алмазов, О.Бовть, Л.Грищенко, В.Ілійчук, Д.Колесов, Л.Орбан-Лембрик, Г.Пономаренко, М.Садовський, П.Сидоров, В.Хомік та ін.). Результати соціологічних досліджень свідчать, що кількість видів та ступіно поширеності девіантної поведінки підлітків переконує в необхідності здійсненні заходів щодо попередження асоціальної поведінки неповнолітніх. Проте досліджень, які були б зосереджені на питаннях технологічних характеристик соціальної роботи з девіантною молоддю, майже не проводилися. Це й обумовлює актуальність обраної теми курсової роботи, визначає її мету, завдання, об’єкт і предмет дослідження. Метою курсової роботи є розгляд та аналіз технологічних характеристик соціальної роботи з девіантною молоддю. Об’єктом дослідження є девіантна поведінка в середовищі українських дітей та молоді,  предметом дослідження є технології соціальної роботи з девіантною молоддю. Основними завданнями, які випливають з мети роботи, є: - розглянути теоретичнi основи дослiдження девiантної поведiнки молоді; - здійснити аналіз технологічних характеристик соціальної роботи з девіантною молоддю; - обґрунтувати шляхи покращення технології соціальної роботи з девіантною молоддю. Теоретичною основою даного дослідження стало вивчення й творче переосмислення основних досягнень вітчизняної науки в галузі технології соціальної роботи. Інформаційну базу дослідження склали підручники, наукові публікації з обраної тематики, публікації у пресі, матеріали науково-практичних конференцій, власні спостереження. Методи дослідження. Курсова робота ґрунтується на використанні загальнонаукових та спеціальних методів дослідження. У ході написання роботи використовувалися метод порівняння, системного підходу й аналізу. Структура роботи. У вступі обґрунтовується актуальність теми дослідження, вказуються мета й завдання, конкретизуються методи дослідження. Вирішення основних завдань дослідження, визначених їх метою, здійснено шляхом дослідження проблем, згрупованих у трьох розділах. Завершують роботу узагальнюючі висновки за результатами дослідження, список використаних джерел та додатки.

Выводы:Отже, проаналізувавши усе вищевикладене, можна зробити наступні висновки та узагальнення: Девіантна (відхиляюча) поведінка - це поведінка індивіда чи групи, що не відповідає загальноприйнятим нормам, у результаті чого ці норми ними порушуються. Девіантна поведінка - наслідок невдалого процесу соціалізації особистості: у результаті порушення процесів ідентифікації й індивідуалізації людини, такий індивід легко впадає в стан «соціальної дезорганізації», коли культурні норми, цінності і соціальні взаємозв’язки відсутні, слабшають чи суперечать один одному. Такий стан називається аномією і є основною причиною поведінки, яка відхиляється. Поведінка, яка відхиляється, часто служить підставою, початком існування загальноприйнятих культурних норм. Без неї було б важко адаптувати культуру до зміни суспільних потреб. Разом з тим питання про те, у якому ступені повинна бути поширена поведінка, що відхиляється, і які її види корисні, а саме головне - терпимі для суспільства, дотепер практично не розв’язані. Якщо розглядати будь-які області людської діяльності: політику, управління, мораль, то не можна цілком виразно відповісти на це питання. Через те, що населення є не тільки об’єктом профілактичної роботи, але й суб’єктом, що бере участь у ній, його необхідно активно втягувати в цей процес. Із цією метою повинен проводиться науково обґрунтований маркетинг профілактичної програми (визначення потреб у профілактиці населення, пріоритетних каналів інформації для її проведення, соціальних інститутів, які необхідно із цією метою задіяти). Визначатися повинні також «мішені» профілактики, у відношенні яких повинен здійснюватися диференційований методологічний підхід. Оскільки діяльність різних систем, залучених у профілактику, може здійснюватися як на індивідуальному, так і на популяційному рівні, багато чого залежить від законодавства й адміністративних постанов. Однак законодавче, правове регулювання можливо не тільки на національному рівні, але й у регіонах. Основними передумовами вдосконалення системи попередження соціальних відхилень у поведінці неповнолітніх повинні бути: доповнення відомчих нормативно-правових актів нормами, що деталізують закон і регламентують права й обов’язки суб’єктів стосовно об’єктів виховання, засоби контролю і форми участі колективів в управлінні системою соціального виховання, соціально-правовою охороною і попередженням соціальних відхилень у поведінці неповнолітніх. Формами соціально-психологічної допомоги в роботі з девіантними підлітками є профілактика й корекція когнітивних розладів у формі вправ і ігор, що засновані на сполученні когнітивних і сугестивних компонентів, корекція емоційно-особистісних порушень тощо. Комплексні корекційні програми сприяють підвищенню рівня психічного розвитку підлітків, особливо у сфері індивідуальних якостей, однак мають один суттєвий недолік – вони застосовуються лише на тій стадії, коли дитина вже не приховує антисоціальної спрямованості своєї поведінки – паління, вживання алкогольних напоїв, сексуальні перверсії, дромоманія, суїцидальні спроби, дрібні крадіжки тощо. Профілактика делінквентності повинна передбачати виявлення підлітків із сукупністю особистісних якостей, що вказують на їх підвищену вразливість у кримінальному плані, та проведення з ними виховної роботи, спрямованої на зниження індивідуальної делінквентності. Отримання всебічної інформації про делінквентність конкретного неповнолітнього може досягатися вивченням особливостей особи та віднесенням її до відповідного типу правопорушника, а також вивченням особливостей мікросередовища, в якому виховується неповнолітній. Подальші дослідження вивчення девіантної поведінки неповнолітніх є важливим завданням різних дисциплін – юриспруденції, корекційної педагогіки, соціальної роботи й соціальної педагогіки та психології. Ця проблема багатоаспектна, тому її дослідження має вестися у різних вимірах. Тільки поєднання зусиль різних спеціалістів, відхід від традиційних підходів допоможе визначити нові форми та методи, знайти альтернативні шляхи вирішення такої складної проблеми як девіантна поведінка підлітків.

Литература:1. Арон Р. Этапы развития социологической мысли: Пер. с фр. – М.: Изд. группа «Прогресс» & «Универс», 1993. – 607 с. 2. Архангельский Л. М. Социально-этические проблемы личности. – М.: Мысль, 1974. – 222 с. 3. Бенько Л. Нормативна і девіантна поведінка особистості в умовах соціалізації / Л.Бенько // Соц. психологія.- 2006.- N 5.- С. 64-69. 4. Бесчастний В.М. Соціальноі основи управління індивідом і групою: Навч.-практ. посіб./ В.М. Бесчастний, Г.В. Гребеньков; Донец. юрид. ін-т, Луган. держ. ун-т внутр. справ.- Донецьк: ДЮІ МВС, 2006.- 159 c. 5. Бобнева М. И. Социальные нормы и регулирование поведения. – М.: Политиздат, 1978. 6. Гидденс Э. Конструирование общества: Очерк теории структурирования // Западная теоретическая социология 60 – 80х гг. – М., 1989. – С. 34 – 42. 7. Гилинский Я. И. Некоторые проблемы отклоняющегося поведения // Преступность и ее предупреждение. – Л.: Наука, 1971. 8. Гилинский Я. И. Социология девиантного поведения как специальная социологическая теория // Социол. исслед. – 1991. – № 4. 9. Гилинский Я., Раска Э. О системном подходе к отклоняющемуся поведению // Изв. АН ЭССР. Обществ. науки. – 1981. –Т. 38; № 1. 10. Гилинский Я.И. Девиантное поведение молодежи //Социология молодежи. – СПб: СПбГУ, 2006. –  С. 279- 331. 11. Гилинский Я.И., Афанасьев В.С. Социология девиантного (отклоняющегося) поведения: Учебное пособие. – СПб: СПбФ РАН, 2003. – С. 225. 12. Гідденс Е. Соціологія. – К.: Основи, 1999. 13. Ґіденс Ентоні. Соціологія / Пер. з англ. В. Шовкун, А. Олійник. – К.: Основи, 1999. 14. Громов И., Мацкевич А., Семенов В.Западная теоретическая социология. – СПб., 1996. – 287 с. 15. Дюркгейм Э. Самоубийство. Социологический этюд: Пер. с фр. – СПб., 1912. – 541с. 16.  Елина Т.А. Категория нормы в контексте девиантного поведения / Т.А. Елина // Вісн. Луган. нац. пед. ун-ту ім. Т. Шевченка.- 2007.- N 3.- С. 67-72. 17. Захарченко М. В., Погорілий О. І. Історія соціології (від античності до початку ХХ ст.). – К., 1993. 18. Зинкевич-Евстигнеева Т., Пестовская И., Пискунов А. Рождение личности. // Социальній психолог. – №4, 2000. – 175 с. 19. Змановская Е.В. Девиантология (психология отклоняющегося поведения): Учеб.пособие для студентов, изучающих психологию, соц. работу и социологию/ Е.В.Змановская.- М.: Академия, 2003.- 288 c. 20. Кавалеров А.І. Ціннісно-нормативні детермінанти девіантності / А.І. Кавалеров, А.А. Кавалеров // Перспективи.- 2004.- N 1.- С. 11-16. 21. Ківенко Н.В. Девіантна поведінка: Сучасна парадигма / Н.В. Ківенко, І.І. Лановенко, П.В. Мельник.- Ірпінь: Акад. ДПС України, 2002.- 240 c. 22. Клейберг Ю. А. Социология девиантного поведения. – М.: ТЦ Сфера, 2001. – 160 с. 23. Клейберг Ю. А. Социология девиантного поведения. – М.: ТЦ Сфера, 2001. – 160 с. 24. Корецький С. М. Характеристика девіантної поведінки неповнолітніх: Автореф. дис. ... канд. юрид. наук : 12. 00. 08/ С.М.Корецький; Нац. акад. внутр. справ України.- К , 2003.- 20 c. 25. Коэн А.К. Отклоняющееся поведение и контроль за ним // Американская социология: Перспективы, проблемы, методы. Пер. с англ. В.В.Воронина и Е.В.Зиньковского. – М.: Прогресс, 2002. – С. 282-296. 26. Крымский С. Б., Пилипенко В. Е., Салюк Ю. В.Верификация социальных прогнозов (методологический аспект). – К.: Наук. думка, 1992. – 114 с. 27. Кудрявцев В. Н. Исследовательская проблема – социальные отношения // Социол. исследов. – 1983. – № 2. 28. Кудрявцев В. Н. Правовое поведение: норма и патология. – М.: Наука, 1982. 29. Кузнецова Н. Ф. Проблемы девиации. – М.: Политиздат, 1984. 30. Лазаренко В.І. Наркоситуація в Україні та девіантна поведінка молоді: дисертація канд. соціол. наук: 22.00.04 / Харківський національний ун-т ім. В.Н.Каразіна. - Х., 2003. 31. Ланцова Л.А., Шурупова М.Ф. Соціологічна теорія деіантного поводження // Соціально-політичний журнал. – 2003. – № 4. – С. 14. 32. Лисак І.М. Девіантна особистість: поняття та причини / І.М. Лисак // Наук. пізнання: методологія та технологія.- 2004.- Вип. 2.- С. 70-74. 33. Личность и уважение к закону. Социологический аспект. – М.: Политиздат, 1979. 34. Лукашевич М. П., Туленков М. В. Спеціальні та галузеві соціологічні теорії. – К.: МАУП, 2004. 35. Манушин Э.А. Девианты // Педагогика. – 2006. – №1. – С. 125.  36. Менделевич В.Д. Социология девиантного поведения. – М.: МЕДпресс, 2001. – 432 с. 37. Молодежь Украины и наркомания / Отв. ред. В. Е. Пилипенко, Ю. А. Привалов. – К.: Стикос, 1998. 38. www.ukrstat.gov.ua/ - Офіційний сайт Держкомстату України.