Выводы:У контексті соціальних змін сім’я покликана стати ефективним інструментом формування нових цінностей і норм поведінки. Слід враховувати національні і регіональні особливості моделей родини і форми сімейної поведінки, спрямованих на задоволення духовних, культурних потреб населення країни, збереження і розвиток їх традицій, специфічних рис життя.
До особливостей функціонування інституту сім’ї в Україні в сучасних умовах, перш за все, можна віднести низький життєвий рівень більшості сімей, що позначається на всіх рівнях існування інституту сім’ї; погіршення здоров’я населення, в тому числі й репродуктивного; зменшення кількості дітей в сім’ях, збільшення кількості позашлюбних дітей; зростання кількості розлучень; лібералізація сексуальної поведінки; порушення системи суспільного виховання.
Мотивами створення шлюбу у студентської молоді являються любов і близькі до неї духовні, етичні і естетичні цінності і сподівання. До найважливіших умов щасливого шлюбу студентство відносить повагу та підтримку між подружжям, порозуміння та терпимість, далі можна назвати добробут, готовність обговорювати свої проблеми, спільна діяльність. Студентська сім’я стикається з такими ж проблемами як і інша молода сім’я.
Одним з пріоритетних напрямів державної політики в Україні повинна стати ефективна сімейна політика. За змістом сімейна політика повинна бути комплексною і відбивати відносини держави і родини в основних сферах життєдіяльності суспільства. Водночас вона повинна зосереджуватись на специфічних проблемах сім’ї, пов’язаних з реалізацією її основних соціальних функцій (репродуктивної, економічної, виховної). У зв’язку з цим має значення чітка диференціація сімейної і соціальної політики щодо загально соціальних і специфічних проблем родини, підвищення правової обізнаності сім’ї, дітей та молоді стосовно їх власних прав.
Держава взаємодіє з родиною на основі партнерських відносин, забезпечує баланс прав і відповідальності державних інститутів і сім’ї, створює необхідні умови для активізації соціально-економічного потенціалу родини. Цьому сприятиме формування і розвиток громадського сімейного руху, надання державної підтримки жіночим, молодіжним громадським організаціям та благодійним фондам.
Державна сімейна політика не повинна обмежуватись тільки соціальним захистом сімей, які перебувають в складних обставинах. Мають бути визначені раціональні параметри соціального захисту і відповідні адаптаційні механізми. При цьому особливе значення повинно надаватися правовій, психологічній, інформаційній підтримці родини.
У зв’язку з цим конкретні завдання соціальних служб з реалізації програми соціальної підтримки різних категорій молодих сімей повинні включати соціальну роботу (профілактичну, корекційну та реабілітаційну), надання різного роду послуг і соціальної допомоги різним категоріям сімей, поліпшенню ситуації сприяло б, наприклад, повернення такої традиції, як бесіди психолога з людьми, що прийшли до ЗАГСу подати заяву, – і про одруження, і про розлучення (що навіть важливіше). Необхідні також поширення практики будування сімейних дитячих будинків, а також спрощення процедури усиновлення сім’єю покинутих дітей, профілактична робота з підлітками.
Аналіз проблеми юного материнства засвідчує, що вона має комплексний характер. Її особливість полягає в тому, що вона стосується одночасно як юних матерів, так і їхніх дітей. Юне материнство – це соціально-культурний феномен, сутність якого полягає у виношуванні, народженні, догляді та вихованні дитини матерями юного віку (до 21 року). Воно має свої соціокультурні та економічні причини й супроводжується ризиками для здоров’я та соціального становлення юної матері, а також її дитини.
У дослідженні визначено соціально-психологічні характеристики юних матерів. Серед них: конфліктні стосунки з батьками; низький рівень освіти; бідність; правова незахищеність; ранній початок статевого життя; адиктивна поведінка; незрілість емоційно-вольової сфери; тривожність, несформована материнська прихильність; інфантильність; яскраво виражена орієнтація на допомогу старших; низька самооцінка; емоційна нестабільність; соціальна відчуженість; комплекс жертви сексуального насильства; байдуже ставлення до свого здоров’я та здоров’я дитини.
Соціально-педагогічна робота з юними матерями забезпечується відповідними технологіями, що реалізуються на макро-, мезо- та мікрорівнях.
Особливості соціально-педагогічної роботи з юними матерями у США та Великій Британії зумовлені моделями соціальної політики, що існують в цих країнах.
У США проблеми юних матерів вирішуються, переважно, громадськими та релігійними організаціями. Ця робота орієнтована на попередження ранньої вагітності та влаштування дитини, яка народжена юною матір’ю, до сім’ї усиновителів.
У Великій Британії соціально-педагогічна робота з юними матерями має системний характер. За державної підтримки функціонують соціальні служби, в яких надаються різні види соціальної допомоги та підтримки юним матерям. Соціально-педагогічна робота з юними матерями, в першу чергу, спрямована на збереження діади “мати – дитина” та забезпечення необхідних умов для життєдіяльності юної матері разом з дитиною.
Перспективними напрямами соціально-педагогічної роботи є створення мережі центрів матері та дитини, використання потенціалу прийомної сім’ї; організація тренінгових програм для юних вагітних та матерів з підготовки до пологів та відповідального батьківства, розвитку дитини раннього віку; проведення соціальних рекламних кампаній щодо популяризації здоров’я, а також навчання підлітків навичкам збереження репродуктивного здоров’я, створення умов для продовження ними освіти, отримання професії.