Релігія як середа духовної культури

Содержание:ВСТУП 3 1. Види, ознаки релігій 5 2. Місце релігії у духовній культурі 10 3. Аналіз поглядiв на взаємодiю культури та релiгiї в духовному життi суспiльства 14 ВИСНОВКИ 20 СПИСОК ВИКОРИСТАНИХ ДЖЕРЕЛ 23

Вступление:Релігія, на відміну від таких конкретніших форм суспільної свідомості, як мораль, політика, право, претендує на всебічне відображення дійсності. Вона виступає і як світогляд, а саме – як система поглядів на світ і місце людей у ньому, на принципи їх повсякденної поведінки. Релігія як форма суспільної свідомості та світогляд є однією з найдавніших і найпоширеніших сфер духовної культури людства. Для правильного розуміння ролі релігії у системі духовної культури необхідно з’ясувати сутність духовної культури. Культура – це специфічний спосіб активної творчої діяльності людини щодо освоєння оточуючої дійсності, діяльності, спрямованої на створення суспільно значущих матеріальних і духовних цінностей. Розрізняють матеріальну та духовну культури. Матеріальна культура охоплює широку сферу матеріального виробництва – знаряддя й засоби виробництва, техніку, технологію, інформатику, комп’ютеризацію, засоби споживання, розподіл матеріальних благ. Духовна культура містить усі форми суспільної свідомості: науку, філософію, мораль, релігію, політику, право, мистецтво, міфологію, знання. Загалом – це реалізація сутнісних сил людини. Вони відіграють величезну роль в освоєнні й перетворенні природної та соціальної дійсності. Отже, культура пов’язана з людською працею над задоволенням зростаючих потреб, з постійним розвитком людських сил і здібностей, що втілюються в предметах творчої праці, з усією сукупністю цінностей, які є опредмеченим результатом творчої діяльності. Таким чином, у культурі немає нічого божественного чи надприродного, її розвиток зумовлений не релігією і не свідомістю, а творчою працею. Релігія є продуктом діяльності широких верств населення, які в процесі суспільної практики за певних історичних умов створили систему ілюзорної компенсації неповноцінності свого буття. Згодом цей результат стихійної творчості мас через діяльність богословів трансформується певною мірою у струнке віровчення. Релігія – це передусім система духовної діяльності людей, її специфіка визначається спрямованістю цієї діяльності на ілюзорний об’єкт поклоніння, на надприродні сили. Саме фантастичні сили й істоти стають у віруючої людини предметом її мислення, почуттів і вольових процесів. При цьому релігійні вірування впливають на поведінку людей, реалізуються практично в їхніх культових діях. Присвяченню саме дослідженню релігії як сфера духовної культури і буде присвячена дана робота.

Выводы:Таким чином, можна зробити наступні висновки: Релігія, на відміну від таких конкретніших форм суспільної свідомості, як мораль, політика, право, претендує на всебічне відображення дійсності. Вона виступає і як світогляд, а саме – як система поглядів на світ і місце людей у ньому, на принципи їх повсякденної поведінки. Релігія як форма суспільної свідомості та світогляд є однією з найдавніших і найпоширеніших сфер духовної культури людства. Релігія – це передусім система духовної діяльності людей, її специфіка визначається спрямованістю цієї діяльності на ілюзорний об’єкт поклоніння, на надприродні сили. Саме фантастичні сили й істоти стають у віруючої людини предметом її мислення, почуттів і вольових процесів. При цьому релігійні вірування впливають на поведінку людей, реалізуються практично в їхніх культових діях. Релігія пов’язана з репродуктивним елементом культури. Релігійні уявлення та обряди за своєю сутністю вельми консервативні й чинять опір будь-яким змінам. Останнє пояснюється тим, що релігія претендує на абсолютну істину, декларує вічність своїх догматів. Догматичність релігії підтримується й закріплюється церквою, яка вимагає від віруючих суворого підпорядкування її канонам. Релігійний культ, у свою чергу, виробляє у віруючих певні стереотипи свідомості й поведінки. Інакше кажучи, копіюються, повторюються, відтворюються стереотипні духовні цінності. У будь-яких суспільно-економічних формаціях релігія стає важливим засобом освячення існуючих соціальних порядків. З цією метою вона активно використовується державою, панівними верствами. В класових суспільствах релігія є не лише важливою складовою духовної культури, а й може стати її домінантою. У цьому разі в системі цінностей духовної культури релігійні цінності посідають провідні, головні позиції, і це накладає відбиток на всю культуру й суспільну свідомість у цілому (філософію, мистецтво, мораль). Так було, наприклад, в епоху середньовіччя. Важливе місце в пошуках сучасної культурологічної думки належить феноменові «культурного поля», в якому діє людина. Культурне поле формується певною мірою як надприродне середовище, в якому реалізується життєдіяльність людини. Культура тут виконує функцію середньої ланки в системі зв’язку людини та природи, тобто утворюється система «природа – культура – людина». Це істотний зв’язок, оскільки через нього опосередковано виражається єдність природи і людини. Об’єктом релігійної віри та поклоніння можуть бути лише явища культури. Людина обожнює не природу взагалі, а лише ту її частину, яка міститься у процесі її особистої життєдіяльності, тобто лише окремі явища свого культурного простору. Це стосується і суспільного життя людини. Об’єктом поклоніння є не Бог, а лише ідея Бога. Різноманітні уявлення про надприродне в релігії завжди матеріалізовані у символах, скульптурах, іконах, піснях, молитвах, образах тощо. Все це форми культури. Християнин у своїй вірі має справу не з реальною істотою, а лише з уявою про Бога. В Євангелії він читає не слово самого Христа, а лише розповіді євангелістів про вчення Ісуса Христа. Отже, ідея Бога, що виникла у свідомості людей, існує як дійсно людська ідея, що виражена в культурній формі. В культі релігійна людина має справу суто лише з культурним «двійником», символом природних і суспільних явищ. Отже, релігія вторинна, похідний чинник еволюції культури. Поряд з іншими формами культури релігії належить одне з важливих місць у духовному житті суспільства. Духовна культура не може бути зведена до релiгiї, як не можна звести лише до релiгiї духовнiсть, що, до речi, широко практикується в нашiй, особливо публiцистичнiй, лiтературi. Духовна культура включає в себе всi продукти розумової дiяльностi людини, весь процес вiдображення дiйсностi в людськiй свiдомостi та його наслiдки. До духовної культури слiд вiднести перший духовний здобуток людства - мораль, яка виникає разом iз виникненням людства i є першою та вирiшальною умовою його iснування. Важливою складовою духовної культури є полiтичнi вiдносини, вiдносини влади й органiзацiї людського суспiльства та вiдповiднi їм iнституцiї, без яких суспiльство не склалося б у суспiльний органiзм. До духовної культури входить також право, яке є сукупнiстю загальнообов’язкових норм поведiнки, що, на вiдмiну вiд моральних норм, встановлюються суспiльством за допомогою держави й виконання яких забезпечується певними заходами державного впливу. Релiгiя завжди була поширена в суспiльнiй свiдомостi, вона завдяки дуже високому розвитку чуттєвого аспекту вiдображення дiйсностi легко сприймалася навiть за умов невисокого iнтелектуального рiвня, легко знаходила практичне застосування, i, хоча це застосування мало iлюзорне значення, воно приносило психологiчне задоволення, сприяло утвердженню релiгiї як домiнуючої сили в духовному життi суспiльства, а отже й у духовнiй культурi. Фiлософiя традицiйно, ще з часiв античного суспiльства, мала елiтарне значення. Отже, фiлософiя культури зовсiм не викреслює релiгiю з духовної культури, як це робив свого часу вульгаризований атеїзм, вона ставить своїм завданням реалiстично, аж нiяк не пориваючи з iстиною, визначити її мiсце в цьому феноменi, зумовлене дiалектикою. Але сказати про релiгiю, що вона є частиною духовної культури, - дуже мало: вона є особливою частиною її.

Литература:1. Бодак В.А. Релігія і культура: взаємодія та взаємовплив. – К.: Коло, 2005. – 306с. 2. Бодак В.А. Релігія як феномен універсуму культури: християнський контекст: Дис... д- ра філос. наук: 09.00.11 / Інститут філософії ім. Г.С.Сковороди НАН України. – К, 2006. – 421 с. 3. Васільєва О.С. Релігія в контексті духовного світу особистості: Автореф. дис... канд. філос. наук: 09.00.11 / Інститут філософії ім. Г.С.Сковороди НАН України. – К., 2007. – 15с. 4. Виговський Л.А. Релігія як суспільно-функціонуючий феномен: Дис... д-ра філос. наук: 09.00.11 / Інститут філософії ім. Г.С.Сковороди НАН України. – К., 2005. – 390 с. 5. Горбаченко Т.Г., Лубський В.І., Нілова І.Д. Релігія і культура: Курс лекцій для студ. вузів культури і мистецтв, філос. і релігієзнавчих фак. ун-тів / Київський держ. ін-т культури. – К., 1996. – 236с. 6. Кучменко Е.М. Культура і релігія в духовній спадщині минулого / Національний педагогічний ун-т ім. М.П.Драгоманова / М.Ф. Александра (упоряд.). – 2.вид., стер. – К. : Знання, 1999. – 31с.