Контрольна з міжнародного права за 4 курс НАУ

Содержание:Вступ 3 1. Джерела і кодифікація права збройних конфліктів 5 2. Правове становище мирного населення в збройному конфлікті 8 3. Порядок припинення консульських і дипломатичних відносин 11 Висновки 15 Список використаної літератури 18

Вступление:Незважаючи на те, що галузь сучасного міжнародного права, що регулює відносини держав у період збройних конфліктів, у своєму теперішньому стані виникла нещодавно, вона має довгу історію, її історичні корені лежать дуже глибоко, тому що закони і звичаї війни такі ж давні, як і сама війна, а війна така ж давня, як життя на землі. Вже в давнині, а потім і в середні віки майже в усіх цивілізаціях існували правила, що накладають обмеження на право воюючих завдавати шкоди противникові. Закони, що забезпечують захист певним категоріям осіб, можна знайти в персів, греків і римлян, у Древньому Китаї, в Африці й у християнських державах. До цих категорій належали діти і старі, роззброєні воїни і полонені. У своєму сучасному вигляді право війни почало складатися під впливом християнства, ісламу і лицарства. Актуальність даної роботи зумовлена тим, що розвиток міжнародних відносин на сучасному етапі свідчить про те, що він досить часто супроводжується різноманітними конфліктами. У цих умовах важливу роль у міжнародних відносинах відіграють принципи і норми міжнародного права, які спрямовані на обмеження засобів і методів ведення війни з метою зменшення руйнівних наслідків бойових дій та забезпечення дотримання елементарних принципів гуманності в специфічних умовах збройного конфлікту. Відповідно до положень Статуту Організації Об’єднаних Націй (надалі за текстом – ООН) і відповідно до основних принципів міжнародного права держави повинні вирішувати міжнародні спори мирними засобами сторони, які беруть участь в будь-якій суперечці, продовження якої могло б загрожувати підтриманню міжнародного миру і безпеки, повинні перш за все намагатися вирішити суперечку шляхом переговорів, обстеження, посередництва, примирення, арбітражу, судового розгляду, звернення до регіональних органів або угод або іншими мирними засобами за своїм вибором . Проте сучасне міжнародне право припускає можливість правомірного застосування збройних сил (самооборона від агресії, застосування збройних сил ООН, реалізація права на самовизначення). Предметом дослідження за даною роботою є галузь міжнародного права, що регулює відносини щодо ведення війни, а також галузь міжнародного права, яка регулює питання припинення дипломатичних і консульських зносин. Об’єкт дослідження за даною роботою спрямований на вивчення та аналіз джерел міжнародного права, що регулюють питання ведення війни, статусу мирного населення під час ведення війни та припинення дипломатичних і консульських зносин. Мета даної роботи полягає в наступному: формуванні досвіду самостійної роботи з науковою та іншою юридичною літературою; напрацюванні досвіду самостійного аналізу положень міжнародних-правових актів, які регулюють відносини щодо ведення війни та припинення дипломатичних і консульських відносин; виявленні прогалин, колізій та інших проблем міжнародного публічного права, що регулює питання ведення війни та припинення дипломатичних і консульських відносин; оволодіння навичками порівняльного аналізу різноманітних теорій та наукових позицій в доктрині. При дослідженні даної теми використовувалися загальнонаукові та спеціально-юридичні методи. Незважаючи на те, що в роботах багатьох українських вчених, юристів-міжнародників розглядалися загальні питання даної проблеми, але детального її вивчення здійснено не було. Основними джерелами інформації при дослідженні даної роботи виступали Статут ООН та міжнародні договори.

Выводы:Війна - самий жорстокий і варварський спосіб рішення міждержавних протиріч. Тому ще зі стародавності народи почали вживати спроби внесення елементів гуманізму при веденні воєн, що знайшло втілення в законах і звичаях війни. У міру вдосконалювання засобів і методів ведення воєнних дій виникла необхідність розробки й прийняття міжнародно-правових актів, що регламентують правила війни До числа перших таких актів ставляться Женевська конвенція про захист поранених і хворих під час війни 1864 рік, Петербурзька декларація про скасування вживання вибухових і запальних куль 1868 рік і 13 Гаазьких конвенцій про законах і звичаях війни 1899 і 1907 років (Про закони й звичаї сухопутної війни, Про відкриття воєнних дій, Про права й обов’язки нейтральних держав у сухопутній війні, Про бомбардування морськими силами під час війни). Маючи незаперечне прогресивне значення, Гаазькі конвенції 1899 і 1907 років містили й недолік у формі застереження загальності (clausula si omnes), що означала, що положення конвенцій мали обов’язкову силу лише для договірних держав і тільки в тому випадку, якщо воюючі сторони в ній беруть участь. Дане застереження значною мірою знижували ефективність норм, що втримувалися в Гаазьких конвенціях 1899 і 1907 років. Надалі зазначене застереження в договорах подібного роду не застосовувалися. В 1949 році були прийняті чотири Женевські конвенції про захист жертв війни. В 1977 році до Женевських конвенцій 1949 року були прийняті два Додаткових протоколи. Протокол I стосується захисту жертв міжнародних збройних конфліктів, а Протокол II спрямований на захист жертв збройних конфліктів не міжнародного характеру. Додатковий протокол I розширив сферу застосування положень Женевських конвенцій 1949 року. Додатковий протокол II стосується захисту жертв збройних конфліктів, що відбуваються на території якої-небудь держави-учасника між його збройними силами й антиурядовими збройними силами або іншими організованими збройними групами, які, перебуваючи під відповідальним командуванням, здійснюють такий контроль над частиною його території, що дозволяє їм здійснювати безперервні й погоджені військові дії й застосовувати даний Протокол. Інакше кажучи, положення цього Протоколу поширюються на внутрішні збройні конфлікти Додатковий протокол II не застосовується до випадків порушення внутрішнього порядку й виникнення обстановки внутрішньої напруженості. Важливими міжнародними угодами в цій області також є Гаазька конвенція про захист культурних цінностей у випадку збройного конфлікту 1954 року; Конвенція про заборону розробки, виробництва й нагромадження запасів бактеріологічного (біологічного) і токсичної зброї й про їхнє знищення 1972 року; Конвенція про заборону військового або будь-якого іншого ворожого використання засобів впливу на природне середовище 1977 року; Конвенція про заборону або обмеження застосування конкретних видів звичайної зброї, які можуть вважатися такими, що завдають надмірні ушкодження 1981 року, і три протоколи до неї; Конвенція про заборону розробки, виробництва, нагромадження й застосування хімічної зброї та про її знищення 1993 року. Загальними для всіх умов і обставин воєнних дій є вимоги про те, що цивільні особи мають право за будь-яких обставин на повагу до їхньої особистості, честі, сімейних прав, релігійних переконань і обрядів, на гуманне ставлення, захист від насильства або приниження. Забороняється застосування фізичних і моральних заходів примусу, тілесні покарання та будь-які інші заходи, що можуть заподіяти фізичні страждання. Забороняються вбивства, тортури, будь-які інші методи жорстокості, незалежно від того, застосовуються вони працівниками цивільної чи військової влади. Джерелами дипломатичного і консульського права є міжнародні норми, що містяться в звичаях і договорах міжнародного характеру (політичних, економічних, торгових, консульських), у регламентах і постановах міжнародних конференцій і організацій, що регулюють дипломатичні, консульські й інші відносини дипломатичного характеру. Особливістю системи джерел дипломатичного і консульського права є те, що в неї, поряд із такими джерелами, як міжнародний порядок і міжнародний договір, входять і акти національного законодавства. Можливість використання міжнародно-правового звичаю в якості одного з джерел дипломатичного права випливає, зокрема, із преамбули Віденської конвенції про дипломатичні зносини 1961 року, що містить положення, яке підтверджує, що норми міжнародного звичаєвого права продовжують регулювати питання, прямо не передбачені положеннями дійсної Конвенції. Преамбула Віденської конвенції про консульські зносини 1963 року містить аналогічне положення. Держави мають право розриву дипломатичних відносин, але мають це робити з обґрунтованих мотивів, керуючись почуттям відповідальності. Іноді приводом для розриву дипломатичних відносин служать рішення міжнародних організацій. Відсутність дипломатичних відносин не свідчить про ворожі відносини, а їхня наявність не є показником дружніх відносин. Розрив дипломатичних відносин не виключає їхнього поновлення, якщо відпадають умови, які призвели до розриву відносин, або змінюється політична ситуація в світі. Консульські відносини встановлюються за взаємною згодою сторін. Встановлення дипломатичних відносин означає згоду на встановлення консульських відносин, але відкриття консульської установи на території даної держави можливе після отримання згоди цієї держави. Порядок розриву консульських та дипломатичних відносин здійснюється у відповідності до Віденської конвенцією про консульські зносини та Віденської конвенції про дипломатичні зносини, а також у відповідності до двосторонніх угод укладених між державами, які бажають припинити дипломатичні і консульські зносини.

Литература:1. Конвенція про захист мирного населення під час війни вiд 12.08.1949 р. 2. Віденська конвенція про консульські зносини вiд 24.04.1963 р. 3. Віденська конвенція про дипломатичні зносини вiд 18.04.1961 р. 4. Статут Організації Об’єднаннях Націй вiд 26.06.1945 р. 5. І.Б. Усенко. Основи правознавства: Проб. Підручник для 9 кл. серед. загальноосвіт. шк. – К.,І.: ВТФ «Перун». 1997. – 416 с. 6. Право збройних конфліктів - Правові форми й наслідки закінчення війн. http://pravoved-ua.biz. 7. Скакун О.Ф. Теорія права і держави: Підручник. – К.: Алеута; КНТ; ЦУЛ, 2009, 520 с. 8. Котюк В.О. Загальна теорія держави і права: Навчальний посібник. – К.: Атіка, 2005. – 432 с. 9. Міжнародне публічне право Анцелевич Г. О., Покрещук О. О. Підручник / Під редакцією Г. О. Анцелевича.- К.: Алерта, 2005. -424 с. 10. Міжнародне право. Іванов Ю.А. –К.: Вид. ПАЛИВОДА А.В., 2006. – 200 с. 11. Черкас М.Ю. Міжнародне право: підручник. – К.: Правова єдність, 2009. – 392 с.