Ліга арабських держав

Содержание:Вступ 3 1. Створення та діяльність Ліги арабських держав 4 2. Співпраця України та Ліги арабських держав 18 Висновки 23 Список використаної літератури 25  

Вступление:Однією з таких регіональних організацій, що займає важливе місце у підтримці міжнародного миру та безпеки на Близькому і Середньому Сході, є Ліга Арабських Держав (ЛАД). Вона створена 22 березня 1945 р. на основі Олександрійського протоколу і мала координувати політичні дії держав-членів у розв'язанні проблем міжарабських відносин з метою досягнення більш тісного співробітництва і сприяння  врегулюванню спорів між країнами регіону. У той же час ЛАД виступає як виразник загальних інтересів держав-членів цієї регіональної організації  на міжнародній арені. Відповідно до резолюції Генеральної  Асамблеї  ООН № 477/У від 10 листопада 1950 р. Ліга володіє в ній статусом асоційованого члена. Після краху мандатної системи й утворення незалежних арабських держав посилилися доцентрові тенденції в міжарабських відносинах. Цьому сприяла й консолідація арабських країн у зв'язку з загостренням палестинської проблеми. Зважаючи на реальні досягнення в антиімперіалістичній боротьбі та початок деколонізації у регіоні під час Другої світової війни зросло значення ідеології панарабізму. Базуючись на творах арабських громадсько-політичних діячів XIX ст. Джамаль аль-Діна аль-Афгані та Абд ар-Рахмана аль-Кавакібі, ця ідеологія проголошувала ідеї створення єдиної держави на всіх заселених арабами територіях. Поштовхом до реалізації панарабістських ідей стали декларації англійського міністра закордонних справ Ентоні Ідена, зроблені в травні 1941 та лютому 1943 років. Ініціатором створення загальноарабського політичного об'єднання став Єгипет. У вересні 1944 р. в Олександрії було скликано підготовчу конференцію, яка оголосила про намір створити всеарабський політичний пакт. Остаточно Лігу Арабських держав було створено сімома країнами (Єгипет, Саудівська Аравія, Ірак, Ємен, Ліван, Сирія та Трансйорданія) 22 березня 1945 р. в Каїрі.

Выводы:Характерними особливостями Статуту ЛАД і Договору 1950 р. є недостатня розробленість положень про відвернення загрози миру і актів агресії в регіоні, а також норм про мирне врегулювання міжнародних спорів  і конфліктів. Але незважаючи на ці недоліки, ліга арабських Держав - це важливий інструмент зовнішнього народу з координації політичних дій держав-членів у вирішенні міжарабських проблем. Це виявилося у створенні в рамках ЛАД ряду механізмів для сильної діяльності арабських держав в залежності від обставин, що змінюються в регіоні Близького та Середнього Сходу, таких як: Нарада глав арабських держав і урядів, Рада спільної оборони та ін. Багаторічний досвід ЛАД показує, що вона здатна конкретно реалізувати основні принципи міжнародного права, насамперед, такий як повага державного суверенітету, рівноправність і самовизначення народів,  мирне розв’язання міжнародних спорів тощо. Підготовка нового проекту Статуту, незважаючи  на існуючі все ще  прогалини в ньому, свідчить про те, що ЛАД спроможний удосконалити  основоположні  засади на яких побудована її діяльність, а також поліпшити механізм організації в цілому, в тому числі у сфері мирного  розв’язання міжнародних спорів. Взаємозв'язок і взаємодія ЛАД з універсальною  системою ООН  у сфері підтримки міжнародного миру і безпеки здійснюються на практиці,  але не закріплено юридично, що знижує її ефективність. Ця проблема має бути вирішена шляхом укладання спеціальних  угод як певної гарантії розв’язання міжнародних спорів та конфліктів в інтересах світової спільноти, насамперед відповідно до Статуту ООН. Ефективність дій ЛАД в Лівані в 1975-1976 рр. обмежувалася значною військовою присутністю Сирії в цій країні після 1 червня 1976 року, що, проте,  не було вирішальним чинником. Малоефективними виявилися дії ЛАД з припинення громадянської війни в Лівані і в 1977- 1981 рр.,   протягом яких  нормалізація  становища в країні ускладнювалася елементами арабо-ізраїльського протиборства. Усуненням цього протиборства мали зайнятися арабські країни, але саме в цей період сталося поглиблення поляризації в арабському світі в зв'язку з підписанням кемп-девідських угод про мир між Єгиптом і Ізраїлем і початком ірано-іракської війни. Разом з тим спроби врегулювання ліванської кризи зусиллями ЛАД робилися, особливо на його ранній стадії, із запізненням і не були до кінця послідовними.  У  цей період більшість арабських країн визнали особливу роль Сирії у врегулюванні ліванської кризи і фактично санкціонували її військову присутність в Лівані в рамках ЛАД. Підхід Ліги арабських держав до проблеми врегулювання внутрішньополітичної кризи в Лівані у другій половині 80-х років базувався на прагненні насамперед забезпечити припинення  міжобщинних протиріч і зіткнень між організаціями, що входять до складу національно-патріотичних сил Лівану, і збереження його територіальної єдності шляхом національного діалогу. Це завдання  вирішив скликаний в рамках ЛАД в Ет-Таїфі з ініціативи Комітету трьох (Алжир, Саудівська Аравія, Марокко) ліванський парламент. 22 жовтня 1989 року він затвердив “Хартію національної єдності", яка встановлювала рівне представництво християн і мусульман в парламенті, посилювала противаги президентської влади і проголошувала курс на повний демонтаж конфесійної системи. В даний час існує тенденція до поглиблення взаємодії та торгових відносин між Україною та країнами-учасниками ліги арабських держав.

Литература:1. Ізраїльська агресія 1982 р. проти Лівану й інтернаціоналізація внутрішньоліванської кризи. Актуальні проблеми міжнародних відносин. Вип. 7, ч.ІІ,  ст.241. - К., 2007. 2. Джамаль Ахмад Саид Абу Саба. Вплив зовнішньоекономічних зв’язків на господарський розвиток Арабських країн // Збірник праць вчених. Вип. 36 / Відп. ред. В.Є. Новицький. - Київ: Інститут світової економіки і міжнародних відносин НАН України, 2002. -  с.139-144. 3. Джамаль Ахмад Саид Абу Саба. Майбутнє співробітництво між Арабськими країнами і Європейським Союзом // Збірник наукових праць. Вип. 38 / Відп. ред. В.Є. Новицький. - Київ: Інститут світової економіки і міжнародних відносин НАН України, 2003. - с.123-128. 4. Джамаль Ахмад Саид Абу Саба. Глобалізація й інтеграція в арабських країнах // Молодь, освіта, наука, культура і національна самосвідомість. Матеріали VII Всеукр. наук.-практ. конф., Київ, 15-16 квітня 2004 р., Том 6. - К.: Вид-во Європ. ун-ту, 2004. - с.3-5. 5. Джамаль Ахмад Саид Абу Саба. Глобалізація й інтеграція в країнах Магриба // Економічний і соціальний розвиток України в ХХІ ст. Матеріали І Всеукр. наук.-практ. конф. молодих вчених, Тернопіль, 26-27 лютого 2004 р. - Т.: Вид-во “Збруч”, 2004. - с.168-174. 6. Джаззан Н. Солідарність арабських країн як необхідна передумова активності ЛАД // Матеріали наукової конференції студентів та аспірантів, присвяченої 50-річчю ООН// Актуальні проблеми міжнародних відносин. - Київ, 2005. - С. 171-177. 7. Джаззан Н. Безпека арабської нації: деякі аспекти проблеми // Вісник Київського університету. Міжнародні відносини. - Вип. 3, част. II. - Київ, 2005. - С. 63-67. 8. Джаззан Н. Вплив нового світового порядку на загальноарабську безпеку// Вісник Київського університету. Міжнародні відносини. - Вип. 4. - Київ, 2005. - С. 90-93. 9. Україна - Ліван: розвиток відносин і перспективи співробітництва. Вісник Київського університету. Серія - Міжнародні відносини. - Вип. 7. Ч.1, ст.116. – 2006. 10. Міністерство закордонних справ України // Режим доступу:  http://www.mfa.gov.ua  - Заголовок з екраную