Характеристика та роль статусу лікаря

Содержание:ВСТУП 3 1. Проблеми впливу професійної діяльності на особистість лікарів 4 2. Проблеми статусу та ролей лікарів 15 ВИСНОВКИ 24 СПИСОК ВИКОРИСТАНИХ ДЖЕРЕЛ 27

Вступление:Трудова діяльність особистості – це не тільки основа прогресу й розвитку всього людства, але це й основа розвитку кожної людини. Із самого раннього віку людина у своїй ігровій діяльності намагається імітувати трудову діяльність, як її зміст, так і процеси. З раннього віку дитина вже намагається відповістити на запитання «Ким я хочу бути», тобто, яку професію яку трудову діяльність вона вибере, яким чином вона увійде в макросоціум і мікросоціум. З раннього дитинства діти починають думати про свою мотивацію до трудової діяльності, намагаються в грі, що імітує трудову діяльність, розвивати свої особистісні якості й психічні процеси, потім, коли ці діти будуть рости й навчатися, і досягнуть зрілості, все життя вони будуть займатися певною трудовою діяльністю в макросоціумі, а також, виконуючи певні соціальні ролі: чоловіка, батька, зятя й інші, вони будуть займатися побутовою трудовою діяльністю в мікросоціумі. І, звичайно, у процесі як професійної, так і побутової трудової діяльності вони будуть проявляти певні особистісні якості, пов’язані з їхніми особистісними підструктурами й детермінантами цих підструктур: відображенням, відношенням і поведінкою. Прояв цих якостей, їхній розвиток і психокорекція або відсутність корекції їхніх деструктивних компонентів будуть детермінувати результат трудової діяльності, а, отже, і щастя, радість і задоволеність особистості, або її стрес, горе, незадоволеність і нещастя. Виходячи з вищевикладених міркувань, можна зробити висновок про життєву важливість трудової діяльності для особистості. Відношення до трудової діяльності, специфіка її виконання найчастіше розкриваються в поведінці особистості. Це особливо стосується лікарів, бо їх робота – найбіль потребує впевненості, професіоналізму.

Выводы:Отже, можна зробити наступні висновки: Трудова діяльність людини пов’язана з особливостями особистості, що надають діяльності стійкість, єдність і її свідому спрямованість. На людську діяльність впливають як особливості трудової мотивації, пов’язані з акцентуацією характеру, так і особливості трудових обставин, пов’язаних із соціально-технічними варіантами трудової діяльності людини. Проникнення в сферу медичного обслуговування передових технологій, широке використання новітньої техніки, застосування ефективних принципів управління вимагають урахування особистісних факторів, як у процесі професійної підготовки, так і протягом усього професійного шляху суб’єкта лікарської діяльності. Професія лікаря, що відноситься до вищого рівня професій за типом «людина-людина» (тобто найважливіша серед професій категорії «людина-людина») вимагає постійної роботи індивіда над собою, відповідальності за здоров’я й життя пацієнта. Трущева А.А. у процесі професіоналізації виділяє наступні етапи: 1. Формування професійних намірів. Вибір особистістю професії здійснюється на основі урахування людиною своїх індивідуально-психологічних особливостей, їхньої відповідності професії, яка обирається. Визначаються первинні професійні цілі й шляхи їхнього досягнення, відбувається орієнтація й самовизначення у світі професійної праці. 2. Професійна підготовка. Освоюються системи професійних знань, умінь, навичок, формуються професійно важливі якості особистості, позитивне відношення й інтерес до діяльності. Цей етап включає кілька рівнів - психологічний, інтелектуальний, соціальний. 3. Професіоналізм. Адаптація, придбання й засвоєння особистістю професійного досвіду, розвиток якостей і властивостей особистості, необхідних для кваліфікованого виконання професійної діяльності. 4. Майстерність. Формується творчий підхід до діяльності, відбувається інтеграція важливих якостей, що сформувалися професійно, особистості в індивідуальний стиль діяльності, постійне вдосконалювання методик і технологій діяльності. Варто відмітити, що в літературі професіоналізм як психологічна категорія не має однозначного визначення, а в доступних психологічних словниках зовсім відсутня. У відомому дослідженні А.К. Маркової даються поняття «нормативного» і «реального» професіоналізму. На наш погляд, професіоналізм є інтегральна характеристика особистості, що включає системне сполучення нормативних психічних якостей, обумовлених вимогами конкретної професії, інтеріоризованих особистістю й які стали невід’ємним компонентом її психологічної цілісності, яка розвивається. Системно-професіографічний аналіз діяльності лікаря дозволяє виділити на морфологічному й функціональному рівнях психологічної структури суб’єкта праці мотиваційний компонент, що являє собою складну, багаторівневу систему ієрархічних відносин особистості, яка розвивається: від «інтересу до медицини взагалі» до потреб, об’єднаним загальним вектором - «бути професіоналом»; від потреб до мотивів розвитку, від мотивів до складної й багатофакторної мотиваційної сфери, що разом з операціональною сферою є сутнісною характеристикою професіоналізму лікаря. На думку більшості авторів, професіоналом можна вважати людину, що опанувала нормами професійної діяльності, професійного спілкування й здійснює їх на високому рівні, домагаючись професійної майстерності, дотримуючись професійної етики, слідуючи професійним ціннісним орієнтаціям; яка змінює й розвиває свою особистість і індивідуальність засобами професії, яка прагне внести творчий вклад у професію, сприяє підвищенню ваги й престижу своєї професії в суспільстві, гнучко враховує нові запити суспільства до професії. Узагальнюючи описані в літературі дані вивчення професійного становлення особистості, можна виділити деякі загальні психологічні закономірності становлення професіонала. Соціальний статус лікарів, викладачів високий, апріорі визнано, що вони потрібні суспільству, але їх матеріальні можливості абсолютно не відповідає середньому класу. Це парадокс перехідного суспільства, зі слабою економікою и корумпованими чиновниками. Коріння проблеми невмотивованості лікарів треба шукати не в новітній історії, адже за сімдесят років радянської влади та шістнадцять – незалежної держави – місце лікаря в суспільстві так і не знайдено. Шану та повагу, на які заслуговує по-праву ця професія, зведено до нульової позначки. Соціальний статус лікаря сьогодні – бідність, а в деяких випадках – злидні. На державному рівні досі не розв’язані питання: про статус лікаря загальної практики, про його зарплату, технічне оснащення амбулаторій та ін. Та й підготовка лікарів загальної практики йде такими темпами, що потреба держави у них буде забезпечена років через 30. Гальмують просування вперед й інші "огріхи", зокрема у нашому законодавстві. Пріоритетними напрямками діяльності системи охорони здоров’я є: охорона материнства та дитинства; розв’язання питань соціального захисту медпрацівників; підвищення престижу професії; робота над цільовими медичними комплексними програмами; робота з пільговими категоріями населення; підвищення рівня санітарної культури. Україні варто працювати над розукрупненням терапевтичних та педіатричних дільниць, аби полегшити працю лікарів і підвищити доступність медичної допомоги населенню, зробити її більш якісною.

Литература:1. Биченко С.І., Буркат Н. Є., Войцехівський В.М., Глуховський В.В., Гук А.П. Стратегічні напрямки розвитку охорони здоров’я в Україні та світі / Валерія Микитівна Лехан (ред.). – К.: Сфера, 2004. – 174 с. 2. Вороненко Ю.В., Прус Л. О., Чуйко А.П., Затула О.А., Оніщенко О.М. Соціальна медицина та організація охорони здоров’я: досвід розвинутих країн. – Т.: Укрмедкнига, 2002. – 330 с. 3. Галацан О.В. Нормативно-правова база управління регіональною системою охорони здоров’я // Актуальні проблеми державного управління. Зб. наук. праць. – Х.: УАДУ ХФ, 2003. – № 2 (16). – Ч.1. – С. 175-178. 4. Концепція розвитку охорони здоров’я населення України, затверджена Указом Президента України від 7.12.2000 р. № 1313\2000. 5. Лехан В.М. Система охорони здоров’я в США та Канаді: підсумки, проблеми, перспективи / Міжнародний фонд "Відродження"; Інститут відкритого суспільства. – К.: Сфера, 2002. – 28 с. 6. Охорона здоров’я в Росії: Статистичний збірник / Державний комітет статистики України. – К., 2007. – 271 с. 7. Приходський О.О., Морарь Л.М., Голяченко А.О. Управління охороною здоров’я (вступ до теорій, концептів, технологій). – Т.: Лілея, 2005. – 65 с. Столяров Г.С., Вороненко Ю.В., Голубчиков М.В. Статистика охорони здоров’я: Підручник / Київський національний економічний ун-т. – К.: КНЕУ, 2002. – 230 с.