Выводы:Отже, можна зробити наступні висновки:
Відповідно до міжнародного визначення терміну “діти з особливими потребами” (children with special needs), до цієї категорії відносяться: діти-інваліди, діти з фізичними вадами, діти з функціональними обмеженнями.
Сім’я дитини з вадами розвитку на сьогоднішній день є однією з найменш захищених категорій населення. Така ситуація пояснюється сучасними економічними, політичними, соціальними проблемами українського суспільства в цілому, проблемами морального порядку в загальному ставленні до інвалідності, а також постійним зростанням кількості людей, зокрема дітей з вадами розвитку. Всі проблеми нашого суспільства відбиваються на родині. Народження дитини з вадами розвитку поглиблює ці проблеми й додає нових. Змінюється життя й поведінка таких сімей, часто родини розпадаються.
Виховання дітей із проблемами в розвитку - важке й відповідальне завдання, мета якого – підняти на більш високий рівень всі потенційні можливості дитини: психічні, фізичні, інтелектуальні, тобто можливості, які допоможуть їй в майбутньому ввійти в самостійне життя. Рішення цього завдання, насамперед, лягає на плечі батьків, а, особливо, матері.
Вирішуючи проблеми виховання дітей з відхиленнями в розвитку, мати повинна використовувати вже сформовані загально-педагогічні принципи, які вироблені в нашій країні. Ураховується й те, що при вихованні дітей з відхиленнями в розвитку доводиться переборювати специфічні труднощі, обумовлені тим або іншим дефектом дитини - зниженням слуху або зору, порушеннями опорно-рухового апарата, затримкою психічного розвитку та ін. При застосуванні принципу свідомості й активності виховання й навчання використовуються різні прийоми й способи, що дозволяють стимулювати пізнавальну діяльність дітей.
У різних ситуаціях по-різному реалізується принцип наочності у вихованні й навчанні. Для дітей з порушеннями зору й слуху використовуються засоби, які сприймаються аналізаторами. В одних випадках робота будується так, що залучаються дотик і залишковий зір. В інших - предмети сприймаються зорово або на основі тактильно-вібраційних відчуттів. У такий спосіб глухі діти «слухають» звучні предмети.
При спілкуванні з розумово відсталими дітьми при використанні принципу наочності звичайно акцентуються прийоми, що поєднують почуттєве й раціональне пізнання. Велика увага при цьому приділяється вербальним засобам. Істотне значення надається не тільки голосу матері, який повинен бути чітким й небагатослівним, але й мові самих дітей.
Варто спеціально підкреслити, що виховання дітей з порушеним розвитком ставить перед собою ціль не пристосування до дефекту, характерному для тієї або іншої категорії дітей з відхиленнями в розвитку, а його корекцію й, якщо можливо, подолання.