Володіння (поняття та види володіння, виникнення і припинення володіння, захист володіння.)

Содержание:ВСТУП 3 1. Поняття «володіння» як правової категорії у Стародавньому Римі 5 2. Види правоволодіння, виникнення і припинення володіння 6 3. Способи захисту права володіння 9 ВИСНОВКИ 11 СПИСОК ВИКОРИСТАНОЇ ЛІТЕРАТУРИ 13

Вступление:Поняття володіння (possessio) на протязі багатьох століть належить у цивілістичній науці до найбільш спірних. Його вивченню були присвячені праці найкращих цивілістів Європи, від часів римської держави до сучасності. У радянські часи з політичних та ідеологічних причин розробка поняття володіння, його практична значимість були зведені майже нанівець, оскільки доктрина радянського права не передбачала надання захисту фактичному володінню речами. Проте сьогодні перед українською цивілістикою постає завдання створення нової концепції володіння та розробки головних характеристик цієї категорії. Метою написання даного реферату полягає в тому, щоб на основі вивчення характерних рис володіння за римським правом визначити власну модель володіння, яка б відповідала світовим стандартам та власним традиціям з метою природного впровадження цього інституту до системи цивільного права України. Відповідно до цього перед автором постали такі завдання: ? дослідити генезу інституту володіння та визначити природу останнього у римському приватному праві ; ? встановити місце володіння у системі речевого права за римським правом; ? визначити види права володіння; ? визначити підстави виникнення і припинення права володіння; ? розкрити особливості захисту права володіння. Об’єктом дослідження є норми римського права щодо володіння,  особливості регулювання володіння у римському праві, а також тенденції розвитку інституту володіння, вплив римського приватного права на формування та розвиток володіння у цивільному законодавстві України. Предметом дослідження є інститут володіння за римським правом, особливості його рецепції у сучасному цивільному праві.

Выводы:Інститут володіння сформувався в римському праві, виникнення possessio історично передує створенню інституту права власності. Інститут володіння історично розвивався від інституту преторського права з яскраво вираженим публічно-правовим відтінком до приватноправового інституту у сучасних законодавствах; але в цілому цей інститут зберіг риси, пов’язані з його виникненням на межі приватного й публічного права.  Необхідність формування власної концепції володіння, пошук придатної для запозичення в українське цивільне право моделі володіння, що є головною метою роботи, обумовили звернення до дослідження володіння у континентальній та англосаксонській системах права. Основні висновки з аналізу цих концепцій висвітлені в огляді відповідних розділів. Знаходження України на межі цивілізаційних впливів Заходу та Сходу за умов деяких коректив її цивілізаційних орієнтирів може вплинути на трансформацію власних правових традиції та посприяти запозиченню кращих зразків конструкції володіння з систем західної традиції приватного права, зокрема, з германської системи. Відсутність у чинному праві категорій для визначення наявності вольового критерію призведе до труднощів у практиці їх застосування. Володіння є речевим правом, яке реалізується у єдності фактичного та вольового аспектів, сутністю якого є відношення особи до речі як до належної йому, пов’язане з вольовим прагненням до її відособлення від довільного впливу навколишніх. Володіння являє собою самостійний інститут речевого права, який за своєю сутністю та характерними ознаками істотно відрізняється від права власності, інших речевих прав. Цей інститут має як самостійне значення, так і виконує допоміжні функції. Інститут володіння є окремим інститутом від інституту давнісного володіння. Інститут володіння слід відрізняти від інституту права власності - “власність не має нічого спільного з володінням”. Власник з метою захисту свого посідання річчю може обрати статус володільця, але в даному випадку він буде ним не як власник, а як особа, що має фактичну владу над річчю, й буде у цьому відношенні користуватись такими ж правами, як і інші володільці. Володільцями є особи, що фактично здійснюють владу щодо речі, яка не ґрунтується на тій чи іншій підставі. Також володільцями є особи, що володіють майном на підставі певного титулу, а саме: правочину, закону або адміністративного акту. Володіння особи, що володіє майном з метою набуття на це майно права власності у порядку набувальної давності, до спливу терміну набувальної давності за своєю генезою та власною природою є інститутом відмінним від фактичного володіння, його природа є похідною від інституту права власності.

Литература:1. Володіння у цивільному праві: (Погрібний С. О.) Монографія. — Одеса: Юридична література, 2002. — 272 с. 2. Макарчук В. С. Основи римського приватного права. — К., 2000. 3. Римское частное право / Под ред. И. Б. Новицкого, И. С. Перетерского. — М., 1999. 4. Харитонов Є. О. Римське приватне право. — Харків, 2000. 5. Харитонов Є. О. Рецепція римського приватного права. Теоретичні та історико-правові аспекти. — Одеса, 1997. 6. Хвостов В.М. Система римского права. – М.: Спарк, 1996. – С. 271-272.