Выводы:Одним із основних суб’єктів трудових правовідносин є працівник. Працівник – це фізична особа, яка працює за трудовим договором чи контрактом на підприємстві, установі, організації або у фізичної особи – роботодавця.
З моменту, коли фізична особа уклала трудовий договір і приступила до виконання своєї трудової функції, вона стає працівником, який згідно трудового законодавства наділяється рядом прав та обов’язків.
Працівники зобов’язані працювати чесно і сумлінно, своєчасно і точно виконувати розпорядження власника або уповноваженого ним органу, додержуватися трудової і технологічної дисципліни, вимог нормативних актів про охорону праці, дбайливо ставитися до майна власника, з яким укладено трудовий договір.
Трудова дисципліна як право категорія має двосторонній характер, оскільки включає в себе обов’язки як працівників, так і власника (уповноваженого ним органу). В першому розділі було детально розглянуто поняття «трудової дисципліни» та методи її забезпечення.
Трудова дисципліна фактично виступає об’єктом ряду правопорушень, за які може наступати юридична відповідальність різних видів - адміністративна, кримінальна, дисциплінарна, матеріальна.
Трудове право у своїй структурі передбачає два види відповідальності: дисциплінарну і матеріальну. Відповідальність за трудовим правом - окремий вид юридичної відповідальності, яка полягає у передбаченому нормами трудового права обов’язку працівника відповідати за вчинене трудове правопорушення і понести відповідні санкції.
Підставою такої відповідальності є трудове правопорушення - винне протиправне діяння, яке полягає у невиконанні або порушенні трудових обов’язків працівником.
Трудове правопорушення складається з двох різновидів: дисциплінарного проступку і трудового майнового правопорушення.
Дисциплінарна відповідальність є самостійним видом юридичної відповідальності за трудовим правом. Вона полягає в обов’язку працівника нести відповідальність за вчинене ним порушення трудової дисципліни перед роботодавцем і понести дисциплінарні стягнення, передбачені нормами трудового права.
Виділяють 2 види дисциплінарної відповідальності: 1) загальну (санкції такої відповідальності застосовуються до всіх без винятку працівників); 2) спеціальну (застосовується на підставі окремих нормативно-правових актів: статутів, положень, законів і поширюється лише на визначене коло працівників).
Загальна дисциплінарна відповідальність визначає 2 види дисциплінарних стягнень: догана та звільнення. Перелік дисциплінарних стягнень загального характеру є вичерпним.
Досить поширеним в трудовому прав видом відповідальності є матеріальна. Закон встановлює обов’язок працівника дбайливо ставитися до майна підприємства. Звідси випливає, що працівники мають нести матеріальну відповідальність за шкоду, заподіяну підприємству внаслідок порушення покладених на них трудових обов’язків. Матеріальна відповідальність працівника полягає в необхідності відшкодувати в порядку, встановленому законом, шкоду, заподіяну підприємству, установі, організації, з якими працівники знаходяться в трудових відносинах.
Роботодавець несе матеріальну відповідальність перед працівниками, за заподіяну у зв’язку з виконанням ними трудових обов’язків у випадках, передбачених законодавством, та за умовами трудового договору чи контракту. Це один із основних засобів захисту прав працівників.
Права працівників окрім норм трудового законодавства охороняються нормами адміністративного та кримінального законодавства.
В Кодексі про адміністративні правопорушення передбачено адміністративну відповідальність за наступні адміністративні проступки: порушення встановлених термінів виплати пенсій, стипендій, заробітної плати, виплата їх не в повному обсязі, а також інші порушення вимог законодавства про працю; порушення вимог законодавчих та інших нормативних актів про охорону праці; ухилення осіб, які представляють власників або уповноважені ними органи чи профспілки або інші уповноважені трудовим колективом органи, представників трудових колективів від участі в переговорах щодо укладення, зміни чи доповнення колективного договору; порушення чи невиконання зобов’язань щодо колективного договору; ненадання представниками трудових колективів інформації, необхідної для ведення колективних переговорів і здійснення контролю за виконанням колективних договорів, угод.
В Кримінальному кодексі України передбачено кримінальну відповідальність за наступні злочини, які порушують права працівників: незаконне звільнення працівника з роботи з особистих мотивів, а також інше грубе порушення законодавства про працю; грубе порушення угоди про працю; примушування до участі у страйку або перешкоджання участі у страйку; безпідставна невиплата заробітної плати, стипендії, пенсії чи іншої установленої законом виплати; перешкоджання законній діяльності професійних спілок, політичних партій, громадських організацій; перешкоджання законній професійній діяльності журналістів.
Здійснивши дослідження за даною роботою можна зробити наступні висновки щодо вдосконалення правового регулювання міжгалузевого інституту юридичної відповідальності за порушення прав працівників.
По-перше, враховуючи, що юридична відповідальність за порушення прав працівників передбачена різними галузями права, я вважаю, що як в науці трудового права так і в навчальній дисципліні необхідно узагальнити всі види юридичної відповідальності за порушення прав працівників та розглянути їх в єдності та взаємодії як одну із основних гарантій прав працівників.
По-друге, я вважаю, що не має об’єктивної необхідності вносити зміни до Кодексу законів про працю України шляхом створення окремого розділу присвяченого видам юридичної відповідальності за порушення прав працівників, адже такі норми права вже містяться в Кодексі України про адміністративні правопорушення та Кримінальному кодексі України.
По-третє, ряд норм Кодексу України про адміністративні правопорушення та Кримінального кодексу України, які регулюють відповідальність за порушення прав працівників містять бланкетний характер, відповідно вищим загальним та спеціалізованим судам України необхідно надати роз’яснення застосування зазначених відсильних норм у взаємозв’язку із нормами Кодексу законів про працю України та інших нормативно-правових актів, які закріплюють права працівників.
По-четверте, при кваліфікації того чи іншого діяння як адміністративний проступок чи злочин виникають проблеми у зв’язку з тим, що ряд норм Кодексу України про адміністративні правопорушення та Кримінального кодексу України носять оціночний характер, наприклад, «грубе порушення законодавства про працю». Тому я вважаю, що в зазначених нормах необхідно чітко розкривати зміст таких понять, як «грубе порушення права». На даний момент, зміст оціночних норм доцільно розкрити шляхом внесення до законодавства відповідних змін.
По-п’яте, аналіз судової практики по трудових спорах свідчить, що більшість порушень прав працівників відбуваються через незнання працівниками своїх трудових прав, тому я вважаю, що в нашій держав необхідно посилити ідеологічний вплив на правосвідомість у напрямі формування поваги до прав працівників, настанов на правомірну поведінку, стимулювання правомірної поведінки та вживати заходи спрямовані на підвищення правової культури працівників.