Майно як об’єкт підприємницької діяльності і його склад

Содержание:Вступ 3 Розділ І. Форми, види і типи власності 5 1.1. Форми власності 5 2.2. Види та типи власності 8 Розділ ІІ. Майно підприємства як форма реалізації права власності 9 2.1. Майно як об’єкт господарських прав підприємства 9 2.2 Право орендаря як речове господарське право та право внутрішньогосподарського ведення майна 12 2.3 Порівняльна характеристика права власності та права повного господарського ведення 15 2.4.Правовий режим окремих видів майна 17 Висновок 22 Список використаної літератури 24

Вступление:Зараз, на початку перехідного періоду до ринку, значна роль підприємницької діяльності не потребує доведення. Ця сфера діяльності з кожним роком виборює собі все вагоміше місце в економіці держави як за обсягом виробленої продукції, виконаних робіт, наданих послуг, так і за кількістю працюючих, а головне — за ефективністю господарювання. В той же час така діяльність, як і будь-яка інша, потребує відповідного правового регулювання, від якості якого значною мірою залежать подальші успіхи підприємництва в Україні. Звичайно, опрацювання правової бази з підприємницького права означає і необхідність її оперативного засвоєння всіма, хто пов'язує свою професійну діяльність із набуттям таких знань. Слід зауважити, що нагальність правового забезпечення відповідних економічних зрушень мала наслідком безпрецедентне навантаження на юридичний корпус держави. Учені та практики проводять велику роботу з аналізу існуючої правової бази, усунення її недоліків та визначення способів якнайшвидшого її вдосконалення. У цьому контексті отримання високоякісних знань із підприємницького права може стати вагомим чинником забезпечення стабільної ефективності і високої культури господарювання в Україні. Підприємницьке право не є класичною галуззю права. Воно сформувалося порівняно недавно в результаті необхідності врегулювання специфічних відносин, що виникають у зв'язку із зайняттям підприємницькою діяльністю. Донедавна підприємницьке право за своєю природою вважалося комплексною галуззю права. На відміну від основних (класичних) галузей права, комплексні формуються не за предметом правового регулювання (тобто сферою однорідних відносин), а за такою підставою (ознакою), як об'єкт правового впливу. В нашому випадку таким об'єктом є підприємницька діяльність, що розглядається як цілісне утворення, яке для свого функціонування вимагає регулювання окремими нормами різних галузей права у комплексі. Так, у складі підприємницького права переважають норми адміністративного і цивільного права. До норм адміністративного права, предметом регулювання якого є, зокрема, відносини у сфері управління, належать, наприклад, норми, що регулюють порядок державної реєстрації суб'єктів підприємницької діяльності, порядок отримання ними ліцензій, патентів та інших дозволів тощо. Норми цивільного права регулюють майнові та пов'язані з ними немайнові відносини, що складаються в процесі зайняття підприємницькою діяльністю — порядок укладання договорів, визначення їх сторін, моменту виникнення праводієздатності та інші питання. Проте у складі підприємницького права не важко виділити також норми фінансового, земельного, трудового та деяких інших галузей права. Із прийняттям 16 січня 2003 р. Верховною Радою України Господарського кодексу (ГК) України статус галузі підприємницького права дещо змінився. Внаслідок прийняття кодифікованого законодавчого акта було закріплене існування повноцінної галузі права — господарського права. З цього моменту підприємницьке право набуває рис комплексної підгалузі права зі збереженням наведених вище ознак. Підприємницьке право є підгалуззю господарського права, як і, власне, підприємницька діяльність є видом господарської діяльності, співвідносячись з останньою як часткове з цілим.

Выводы:Абсолютним правом, яким не кореспондують ні з одним конкретним суб'єктом, є право власності. Право власності дає його суб'єкту можливість володіння, користування та розпорядження майном у відповідності із законом. Це право використовується для здійснення господарювання на базі власного майна державою, областями, містами, а також приватними власниками. У невеликому обсязі реалізує своє право власності для здійснення господарської діяльності та суспільної організації у цілях реалізації статутних задач, але найчастіше як споживачі продукції (робіт та послуг). Беруть участь у господарських відносинах на базі власного майна приватні власники – фізичні та юридичні особи. Держава законодавчо встановлює форми власності: державна, колективна та приватна. Кожної з цих форм власності притаманні тільки їй характерні риси (суб'єкти, засоби придбання, об'єкти. В основі розподілу на види лежить суб'єктивний склад даного права. Суб'єктами колективної власності є окремі організаційно-оформлені колективи та інші колективні організації, такі як господарські товариства, трудові колективи, релігійні організації, громадські об'єднання та ін., які є юридичними особами. Як і у праві приватної власності коло об'єктів визначене законодавчо. Існують ряд об'єктів, що не можуть бути у приватній та колективній власності. Суб'єктами права приватної власності в Україні є громадяни України, іноземці та особи без громадянства. Усі форми власності мають свої переваги та недоліки. Форми реалізації прав власності можуть різноманітними. У процесі реалізації суб'єкти вступають до абсолютно-відносних речові правовідносин. До числа таких правовідносин відносяться право повного господарського ведення, оперативного управління, оренди та інші права на майно, отримані від власників для ведення господарської діяльності. Вони є абсолютно відносними. Тому що суб'єкт такого права реалізує свої можливості поза взаємодією з іншими суб'єктами, володіє, користується та розпоряджається майном абсолютно, не використовуючи своїх можливостей ні з ким, крім власника, з яким він перебуває у відносному правовідношенні. Правовідносини такого роду у сучасному регулюванні опосредують представлення державного майна підприємцем. Вони одержують майно для його реалізації у умовах ринкової конкуренції з тим, щоб використати автономну оперативно-господарську самостійність, отримати оптимальні фінансово-господарські результати, що дозволять рентабельно для держави та регіону вести діла у власних інтересах та інтересах власника. В даній курсовій роботі розглянуті такі форми реалізації права власності як оренда, право повного господарського ведення та право внутрішньогосподарського ведення. Виходячи з задач курсової роботи необхідно провести порівняльний аналіз права власності та права повного господарського ведення. Щодо суті дані права є ідентичними, так як обидва права володіють тріадой повноважень: володіння, користування та розпорядження. Є абсолютними правами у частині можливості захисту, так як і власник і підприємство володіти майном на правах повного господарського ведення мають можливість захисту від усіх осіб, а останні навіть від власника. Істотні відмінності цих двох прав перебувають у тому, що суб'єктом права власності можуть бути і фізичні і юридичні особи, а права повного господарського ведення, тільки юридичні особи; засоби придбання права власності можуть бути як первинними, так і похідними, а засоби придбання права повного господарського ведення тільки похідними; власник має право на створення, ліквідацію, реорганізацію підприємства, визначення цілей його діяльності, здійснення контролю за ефективністю використання та схоронності довіреного майна, юридична особа, яка володіє майном на праві повного господарського ведення, таких прав не має.

Литература:1. Гречко В. В., Зіоменко Ю. І. Конституційне право на особисту власність – К.: Політвидав України, 1989. – 65 с. 2. Заболотний В. Організаційно-правові основи і особливості функціонування різних форм власності // Політика і час – 1991. – № 13. С. 15-23. 3. Закон України “Про власність” від 07.02.91р. // Юрид. вісник України – 1997. – №11. 4. Господарський кодекс України // www.rada.gov.ua 5. Цивільний кодекс України // www.rada.gov.ua 6. Комах Е. Право коллективной собственности в Украине // Предпринимательство, хозяйство и право – 1997. – №6. – С. 3-7. 7. Майнові права громадян юридичних осіб // Михайленко О. Р. Основи правознавства – К., 1997. – С. 171-181. 8. Мартемьянов В. С. Хозяйственное право – БЭК, М., 1994. – Т. 1. – 298 с. 9. Правовое регулирование отношений собственности в Украине // Юрид. вестник – 1997. – №1. – С. 84-89. 10. Толстой Ю. К. Собственность и пр. Собственности в условиях перестройки.// Правоведение 90 г. – №4 11. Приходько И. А. Молодому предпринимателю – М.: Мол. гвардия, 1991. – 189 с. 12. Пронська Г. Правове становище орендного підприємства // Юрид. вісник України – 1996. – №11. 13. Селіванов В. Проблеми трансформації власності права в Україні // Віче – 1997. №6. – С. 86-100. 14. Сиплувий Ю. М. Підприємцям – про захист власності // Юрид. вісник України – 1997. – №16. 15. Система форм собственности переходных обществ // Экономика Украины – 1996. – №6. – С. 54-62. 16. Собственность: право и свобода – М.: ИГПАН, 1992. – 127 с. 17. Суханов Е. А. лекции оправе собственности – М.: Юрид. лит., 1991. – 238 с. 18. Шемякин Л. Конституционное обеспечение прав субъектов права собственности и хозяйствования // Юрид. вестник – 1997. – №2. – С. 62-63.