Вчення В.І. Вернадського про ноосферу: перспективи розвитку людства

Содержание:ВСТУП 3 1. Сутність та основні характеристики екології як феномену культури 4 2. Екологічна свідомість 12 3. Функції екологічної культури 22 ВИСНОВКИ 25 СПИСОК ВИКОРИСТАНИХ ДЖЕРЕЛ 27

Вступление:У структурі сучасної культури доцільно виділити її специфічну форму - екологічну культуру, направлену, з одного боку, на звільнення людини від жорсткої природної детермінації, а з іншого - на гармонізацію відносин між суспільством та оточуючим природним середовищем. Як уже зазначалось, культура в цілому, за своєю суттю, має екологічний характер, екологічна ж культура може бути визначена як певна програма, опредмечена в діяльності, на основі якої суб’єкт природокористування будує свій історично-конкретний процес взаємодії з природою. М.Ф.Тарасенко в роботі ‘Природа. Технологія. Культура’ інтерпретує екологічну культуру як своєрідний світоглядний ‘образ світу’, в якому відображено такий стан соціально-природних залежностей, який характеризує їх гармонійну єдність, раціональне освоєння людиною природної та соціальної дійсності і утвердження в цьому процесі своєї власної індивідуальної самобутності. Екологічна культура - це тип життєдіяльності людини, що успадковується, та її взаємовідносин з навколишнім середовищем, що сприяють здоровому способові життя, стійкому соціально-економічному розвитку, екологічній безпеці країни і кожної людини. Вона є засобом самоорганізації сутнісних сил людини в умовах конкретного природного середовища. Екологічна культура включає в себе процес формування екологічної свідомості особистості, що відображає нерозривну єдність між сукупністю знань, уявлень про природу, емоційно-почуттевого і ціннісного відношення до неї (внутрішня культура) і відповідних умінь, навичков, потреб взаємодії (зовнішня культура), заснований на гармонізації взаємозв’язків у системі “природа-людина”. Загальноприйнятою стає точка зору, відповідно до якої людство не може більше прогресувати у своєму розвитку, суттєво не підвищивши рівень екологічної культури.

Выводы:Отже, проаналізувавши усе вищевикладене, можна зробити наступні висновки та узагальнення: Екологічна культура, за своїм змістом, є сукупністю, знань, норм, стереотипів та «правил поведінки» людини в оточуючому її природному світі. І хоча феномен екологічної культури є надбанням XX ст., про екологічну компоненту культури можна твердити від самих початків появи людини. Ця компонента проявлялась як сукупність певних екокультурних норм, «заборон» та «дозволів». Екологічна культура - це тип життєдіяльності людини, що успадковується, та її взаємовідносин з навколишнім середовищем, що сприяють здоровому способові життя, стійкому соціально-економічному розвитку, екологічній безпеці країни і кожної людини. Вона є засобом самоорганізації сутнісних сил людини в умовах конкретного природного середовища. Важливим принципом екологічної культури є відмова від безпосереднього, ‘наївного’, антропоцентризму та перехід до системи поглядів, яка будується біосфероцентристськи. В той же час кінцевою метою такого підходу все ж є людина, але як складова біосфери, що повинна прийняти на себе відпо­відальність за підтримання її основних функціональних характеристик, за, врешті-решт, збереження природи придатною для життя і здоров’я людини. Вирішення проблеми глобальної екологічної кризи можливе лише в рамках екологічної культури, яка виступає необхідною передумовою оптимізації та гармонізації системи ‘суспільство-природа’. Основним критерієм її виділення є види діяльності, що відповідають основним підсистемам культури - природно-перетворюючої, соціально-перетворюючої та духовно-перетворюючої. Екологічна культура виступає регулятором екологічної діяльності. Головна функція екологічної культури виражається в її меті організації взаємовідносин суспільства та природи так, щоб було враховано практичні потреби суспільства та ‘прагнення’ природи до підтримки стабільності власного нормального стану і тим самим збереження умов для існування та розвитку людства. Головною специфічною рисою екологічної культури є те, що вона не утворюється стихійно, а виникає шляхом формування умов, що сприяють розгортанню її принципів та спеціальним видом діяльності - екологічним вихованням. Від рівня екологічної культури людства, в першу чергу молоді, якій належить майбутнє, залежить вирішення проблеми глобальної екологічної кризи, збереження природних умов існування цивілізації.

Литература:1. Крисаченко В.С. Екологічна культура: теорія і практика. – К., 1996. – С. 312-345. 2. Крисаченко В.С., Хилько М.І. Екологія. Культура. Політика: Концептуальні засади сучасного розвитку – К.: Знання України, 2001. – 598 с. 3.   Курняк Л.Д. Екологічна культура: поняття і реальність. // Вища освіта України. – 2006. – №3. – С. 32 – 37. 4. Малишко М.І. Основи екологічного права України. – К., 1999. 5. Сидоренко, Л.І. Сучасна екологія: наукові, етичні та філософські ракурси Електронний ресурс : навч. посіб. – Режим доступу:  http://www.philsci.univ.kiev.ua/biblio/Cidorenko/Cid-ekol.html, вільний. – Мова: українська. 6. Хилько М.І., Кушерець В.І. Екологічна безпека України: у запитаннях та відповідях. – К.: Знання України, 2006. – 144 с. 7. Хилько М.І., Кушерець В.І. Екологічна безпека: Термінологічний словник-довідник. – К.: Знання України, 2006. – 144 с.