Сучасне розуміння сутності права

Содержание:ВСТУП.. 3 1. Поняття права. 6 2. Ознаки права. 17 3. Поняття праворозумiння. 24 4. Сутнiсть i змiст права. 38 ВИСНОВКИ.. 46 СПИСОК ВИКОРИСТАНОЇ ЛІТЕРАТУРИ.. 50  

Вступление:Кожне суспільство має регулювати відносини між людьми, здійснювати охорону і захист таких відносин. Таке регулювання і охорона суспільних відносин здійснюється за допомогою соціальних норм. У системі таких норм право посідає провідне місце. В юридичній літературі право розглядають як загально-соціальне явище і як волевиявлення держави (юридичне право). Як загальносоціальне явище право характеризується певною свободою і обґрунтованістю поведінки людей, тобто відповідними можливостями суб'єктів суспільного життя, що об'єктивно зумовлені розвитком суспільства, мають бути загальними і рівними для всіх однойменних суб'єктів. Першим і найголовнішим завданням теорії права є визначення самого поняття, дефініції права, тобто визначення, що таке право взагалі. Але це завдання, яке, на перший погляд, може видатися доволі простим, бо кожен думає, що він знає, що таке право, насправді, є однією з найважчих і найскладніших проблем. Ще римські юристи підкреслювали, що кожна дефініція в цивільному праві є небезпечна тому, що коротке визначення містить у собі замало, щоб противник не міг його заперечити. А відомий німецький філософ Іммануїл Кант писав, що “дійти до дефініції дуже приємно, але, разом з тим, і дуже важко. Юристи ось і досі шукають дефініції для свого поняття права.” Проте, він сам згодом в іншій своїй праці дав відому дефініцію права: “Право є сукупність норм, що встановлюють і визначають межі свободи особи”. Для чого ж все-таки необхідне визначення поняття права? Перш за все, для того, щоб визначити межі самої науки про право, межі правознавства, як комплексу наук про право. Тільки визначення меж науки дає можливість охопити дослідженням увесь комплекс явищ, який складає предмет цієї науки, і, разом з тим, це є запорукою того, що ми в рамках вивчення правознавства не будемо займатися тим, що є предметом вивчення інших наук, чужих змісту і методам правознавства. Але неможливо визначити предмет науки про право, не визначивши, що таке право. Це зовсім не означає, що можна обмежитися тільки цією дефініцією, але, власне, беручи її за основу можна і слід давати визначення окремим інститутам права. Кожне наукове поняття складається з типових ознак того явища, що є предметом вивчення. Ці ознаки мають бути, з одного боку, найпростіші, а з другого, — за змогою, непохитні, сталі, безспірні. Але предмет дослідження соціальних наук, до яких належить і правознавство, є дуже складний та різноманітний. Це пояснюється тим, що соціальні явища виникають не лише внаслідок загальних об'єктивних тенденцій, але також зумовлюються, значною мірою, діяльністю людини. А кожна людина є індивідуальною і неповторною і власне ця її індивідуальність виявляється у суспільній діяльності, оскільки, як член суспільства, людина впливає своєю індивідуальною поведінкою, рисами, властивостями на розвиток і функціонування суспільства. “Кожний історичний факт, кожне соціальне явище, які б однорідні та аналогічні з іншими вони не були, завжди відзначаються індивідуальними моментами, що специфічно відрізняють їх від усіх інших явищ, навіть найбільш з ними споріднених”, — підкреслював Г.Єллінек. Це змушує соціальні науки, у тому числі і право, шукати у соціальних явищах, тотожні або однорідні риси та елементи, усуваючи елементи індивідуальні, як менш важливі, і виявляти найхарактерніші, типові ознаки того чи іншого явища. Саме ці ознаки знаходять закріплення в дефініціях понять. Право - це не вседозволеність, це міра свободи всіх суб'єктів і водночас міра відповідальності, це антипод безправ'я, антипод правопорушень. Право зводиться до прав, свобод і обов'язків людини і грома­дянина, до їх рівності і рівноправності, до свободи і від­повідальності, до справедливості, які повинні бути ви­ражені в системі законодавства. Такі ідеї і принципи права закріплені в новій Конституції України. В ст. 21 закріплено, що всі люди є вільні і рівні у своїй гідності і правах. Права і свободи людини є невідчужуваними. Кожна людина має право на вільний розвиток своєї осо­бистості, якщо при цьому не порушуються права і свободи інших людей, та має обов'язки перед суспільством (ст. 23 Конституції"). В статті 24 вказується, що громадяни мають рівні конституційні права і свободи та є рівними перед законом. Право не може бути засобом придушення і гніту пев­них класів, соціальних верств. Воно є засобом управлін­ня суспільством і державою, є інструментом становлення і розвитку демократії, зміцнення правозаконності і пра­вопорядку. Це є засіб консолідації суспільства, народу і нації. В зв'язку із цим законодавство повинно мати мо­ральний характер, опиратись на мораль, на правду, на принципи рівності, рівноправності і справедливості. Пра­во і правове законодавство завжди є моральним правом. Аморальне законодавство є антиправове законодавство, авторитарне законодавство або злочинне законодавство, законодавство, яке наносить шкоду державі, суспільству, людям, природі, матеріальній і духовній культурі су­спільства. Метою написання теми даної курсової роботи є дослідження сутності права в юридичній науці. Відповідно до мети завданнями при написанні роботи є: 1) визначення поняття права та його ознак; 2) аналіз основних підходів до правоозумiння; 3) визначення сутності  i змiсту права. Предметом дослідження є право як певне соціальне явище в суспільному житті, що має загальнообов’язковий характер. Об`єктом дослідження є право як сукупність правових норм, що регулюють суспільні відносини.                          

Выводы:Право – це система загальнообов’язкових соціальних норм, дотримання яких охороняє держава. Вона формує певні органи, спеціальний суспільний апарат, що силою змушує людину виконувати  норми права, шанувати їх, підкорятися вимогам. В юридичній літературі право розглядають як загально-соціальне явище і як волевиявлення держави (юридичне право). Як загальносоціальне явище право характеризується певною свободою і обґрунтованістю поведінки людей, тобто відповідними можливостями суб'єктів суспільного життя, що об'єктивно зумовлені розвитком суспільства, мають бути загальними і рівними для всіх однойменних суб'єктів. З таких позицій право поділяють на:  а) права людини; б) права об'єднань, груп, верств; в) права нації, народу; г) права людства. Юридичне право - це свобода та обґрунтованість поведінки людей відповідно до чинних нормативно-правових актів та інших джерел права. Твердження про те, що право відірване від держави, .привело до виникнення різноманітних концепцій праворозуміння: природного права, позитивного права, права реалістичного, психологічного тощо. Юридичне (позитивне) право, своєю чергою, поділяють на об'єктивне і суб'єктивне. Юридичним об'єктивним правом називають систему всіх правових приписів, що встановлені, охороняються, захищаються державою, мають загальнообов'язковий характер, є критерієм правомірної чи неправомірної поведінки та існують незалежно від індивідуальної свідомості суб'єкта права. Юридичне суб'єктивне право - певні можливості, міра свободи, що належить суб'єктові, який сам вирішує, користуватися ними чи ні. До основних ознак права в його позитивному (нормативному) розумінні як волевиявлення держави можна віднести такі: 1) право - це система правових норм; 2) це правила поведінки загального характеру; 3) ці правила мають загальнообов'язковий характер; 4) вони тісно зв'язані між собою, діють у єдності, складаються в правові інститути, правові галузі та інші частини системи права; 5) формально визначені й закріплені в нормативно-правових актах та інших джерелах права; 6) установлюються, санкціонуються, гарантуються й забезпечуються державою та її органами; 7) у своїй сукупності регулюють соціальні відносини між людьми; 8) правила поведінки повинні встановлюватися державою з урахуванням принципів правди, справедливості, гуманізму. Право як елемент правової системи, складається з багатьох правових норм. Право є системою правил загального характеру. Це означає, що право має соціальне призначення з регулювання поведінки не якоїсь конкретної особи, а будь-кого, хто вступає у ті відносини, що ним регулюються. Право має загальнообов'язковий характер. Його положення, що їх містить уся система правових норм, повинні сприйматись як безумовне керівництво до дії, що виходить із державних структур і не підлягає обговоренню чи оцінці під кутом зору їхніх доцільності, раціональності, бажаності чи небажаності здійснення. Право характеризується внутрішньою формою, тобто об'єднанням правових норм в інститути, підгалузі й галузі права та окремі правові комплекси. Формальна визначеність права характеризується тим, що поведінка суб'єктів у вигляді нормативної моделі закріплюється в нормах права як права та обов'язки учасників суспільних відносин, а також як вид і міра реакції держави (санкції), застосовувані у випадках порушень велінь, що містяться в нормативних приписах. Пі приписи повинні виконуватись саме в тому обсязі та у випадках, у яких вони знайшли своє формальне закріплення в тексті правової норми. Право стає обов'язковим лише тоді, коли воно видається чи санкціонується уповноваженим на те суб'єктом, у межах його компетенції та в порядку, передбаченому встановлюваною процедурою, тобто з дотриманням установлених вимог, що пред'являються до розроблення, обговорення, прийняття, набирання чинності, зміни та скасування дії правових приписів. Здійснення права забезпечується державою. Це проявляється в тому, що держава створює, з одного боку, реальні умови й засоби, які сприяють безперешкодному добровільному здійсненню відповідними суб'єктами сформульованих у правових нормах зразків поведінки, а з іншого - відповідні заходи заохочення, переконання і примусу до здійснення бажаної поведінки, та застосовує ефективні санкції в разі невиконання вимог правових норм. На підставі аналізу і синтезу функціонування права і законодавства можна прийти до висновку, що право іс­нує в різних формах буття: в правових звичаях і традиці­ях, правових прецедентах (судових рішеннях), норматив­но-правових актах і законах держави, нормативно-право­вих договорах (угодах), міжнародно-правових актах, в конкретних правовідносинах і в природних правовідно­синах, суспільній правосвідомості і правосвідомості окре­мих громадян і загалом колективів. Крім того, в різних державах і суспільствах, в різні епохи можуть існувати різні типи і види права, які ство­рені державою, окремими її органами, загальнонародними референдумами або органами місцевого самоврядування, народними зборами і віче, Організацією Об'єднаних На­цій та іншими міжнародними організаціями, різними релі­гійними течіями і конфесіями (мусульманське право, ре­лігійне і традиційне право, канонічне право) тощо. Залежно від характеру держав і суспільств право мо­же мати демократичний, загальнонародний характер за своєю суттю, а може виражати і авторитарний характер, виявлятись як сила і насильство, як засіб панування од­ного класу над іншим, однієї людини над іншою. Авто­ритарне право - це обмежені і недосконалі типи, види і форми права. Таким чином, можна дати багато визначень різним формам, типам і видам права Разом з тим, з позицій інтег­рації, комплексного підходу можна дати таке визначення права. Право — це система або сукупність норм-правил поведінки та діяльності особи і інших суб 'єктів правовід­носин, які відображають найбільш важливі економічні, політичні, моральні, громадянські і інші соціальні відно­сини в формі правових звичаїв, державних законів і інших нормативно-правових актів, правових прецедентів, нор­мативно-правових договорів, які встановлені державною владою, всім населенням (референдумом, віче тощо), або загальновизнані суспільством, виражають суб'єктивні права і обов 'язки громадян, юридичних осіб, держави та інших суб 'єктів, а також; форми і засоби їх захисту; ви­ражають принципи рівності і рівноправ 'я всіх суб 'єктів, принцип (міру) справедливості, принцип юридичної (пра­вової) свободи і відповідальності за нанесення шкоди і суспільної небезпеки, принцип істини і правди; є загально­обов'язковими для всіх суб'єктів суспільних відносин, охо­роняються державною владою і суспільством від пору­шень і направлені на охорону соціальних (матеріальних і духовних цінностей суспільства з позицій потреб і ін­тересів всього суспільства і народу, а також: направлені на розвиток і зміцнення демократії, особистості, грома­дянського суспільства, загального блага, правопорядку і правової держави.  

Литература:1.     Скакун О.Ф. Теорія держави і права: Підручник / Пер. з рос. — Харків: Консум, 2001. — 656 с. 2.     Копєйчиков В.В «Загальна теорія держави і права» - Навчальний посібник.- К.: Юрінком, 1997. 3.     Колодій А.М., Гусарєв С.Д., Калюжний Р.А., та інші «Основи держави і права» Навчальний посібник. –К.: Либідь, 1997. 4.     Косаров А.И., Малинкович М.В., Покревская С.Д. «Право» підручник , під ред. Н.А.Тепловой і М.В.Малинкович. - М.:Закон и право, ЮНИТИ, 1998. 5.     Кудрявцев В.Н., Васильєв А.М. Право: развитие общего понятий // Советское госуд. и право—1985.—№ 7.—С. 3-13. 6.     Лазарєв В.В. «Загальна теорія права і держави». М.: Юристъ, 1996. 7.     Лазарєв В.В., Липень С.В. «Теорія держави і права», Підручник для вузів. М.: Спарк, 2000. 8.     Лейст 0.9. Три концепции права //Советское государство и право.—1991.—№ 12.—С.4. 9.     Марченко М.Н. «Теорія держави і права». Підручник. Видання 3, розширене доповнене. М.: Видавництво ЗЕРЦАЛО, 2000. 10. Нечитайленко А.А. «Основи теорії права» Навчальний посібник.- Харків, 1998. 11. Настюк М. Правознавство. Підручник - Львів: Світ, 1995. 12.  Навроцький М.О., Костюк М.І., Рабінович П.М.та інші «Основи держави і права України»: Навчальний посібник. За редакцією Д.С.Карпина-Львів, "Вільна Україна" 1994. 13.  Рабінович П.М. «Основи загальної теорії держави і права» Навчальний посібник. - К.: ШСДО, 1995. 14.  Тихонравов Ю. В. Основи философии права.- М: Вестник, 1997. - С. 276-287. 15.  Правознавство. Підручник // вид. Всеукраїнська асоціація видавців "Правова єдність", Київ, 2008. – с. 792. 16.  Правознавство. Підручник за ред. Колодій А.М., Олійник А. Ю. – 2008, вид-во ЦУЛ. – с. 790. 17.  Правознавство: Підручник за ред. А. І. Берлач, С. С. Бичкова, Д. О. Карпенко та ін. 2-ге вид., доп. - К.: 2009. – 792 с.