Оцінювання ліквідності комерційного банку

Содержание:Зміст   Вступ. 3 Розділ 1.Теоретичні основи управління ліквідністю.. 5 1.1.Економічна сутність ліквідності банку. 5 1.2.Підходи щодо визначення ліквідності банку. 10 1.3.Нормативне регулювання ліквідності банку. 19 Розділ 2.Аналіз процесу управління ліквідністю  ВАТ “Райффайзен Банк Аваль”  26 2.1.Загальна характеристика ВАТ “Райффайзен Банк Аваль”. 26 2.2.Сучасний стан управління ліквідністю ВАТ “Райффайзен Банк Аваль”. 28 2.3.Аналіз ліквідності банку ВАТ “Райффайзен Банк Аваль”. 32 Розділ 3.Методи управління ліквідністю та шляхи її вдосконалення на прикладі ВАТ “Райффайзен Банк Аваль”. 40 3.1.Проблеми управління ліквідністю банку. 40 3.2.Підтримання  ліквідності банку. 42 3.3.Шляхи вдосконалення управління ліквідністю ВАТ “ Райффайзен Банк Аваль ”  49 Висновки. 58 Список використаної літератури. 62 Додатки. 65  

Вступление:Вступ   Ринок є складною багатофункціональною структурою,  в умо­вах якої функціонує багато економічних інститутів,  одним з яких є банківська система. Актуальність теми дослідження. Банки є особливими фінансовими інститутами і організаційними центрами ринку позичкових капіталів,  тобто сукупності взаємовідносин,  де об'єктом угоди виступає грошовий капітал та формується попит і пропозиції на нього. Разом з тим,  рух грошових потоків через ринки позичкових капіталів є не що інше,  як одна із форм існування фінансів. Розрізняють два види руху фінансів: прямі фінанси (вони здійснюються у вигляді грошових потоків між підприємцями чи нефінансовими корпораціями) та непрямі фінанси,  рух яких проходить через банківську систему. Таким чином,  через банк і здійснюється рух непрямого потоку фінансів. Сьогодні, в умовах розвинутих фінансових, товарних ринків, структура банківської системи різко ускладнюється. З’явились нові види фінансових установ, нові кредитні інструменти і методи обслуговування клієнтів. У умовах ринкової економіки можливість залучення додаткових ресурсів для банків однозначно зумовлена мірою їх фінансової стійкості та стабільності, що великою мірою обумовлене ліквідністю банку.  Зростає зацікавленість в дотриманні основних показників фінансового становища банку з боку його клієнтів і власників. Ліквідність комерційного банку базується на постійній підтримці об'єктивно необхідного співвідношення між трьома її складовими - власним капіталом банку, залученими і розміщеними ним коштами шляхом оперативного керування їхніми структурними елементами. Отже, мета роботи полягає у вивченні методів, які використовуються у вітчизняній практиці при управлінні та оцінці ліквідності банку. Важливість даної теми полягає, на наш погляд, у вивченні банківської системи через призму оцінки ліквідності банку, аналізуючи його діяльність. Тепер надійність, фінансова стійкість та ліквідність – основні фактори, які впливають на свідомість клієнта при виборі банку. Отже, за допомогою аналізу можна виявити тенденції діяльності, звернути увагу на слабкі місця і посилити розвиток ефективних напрямів роботи. Предметом дослідження є система оцінки та управління ліквідністю конкретного банку. Фінансовий менеджмент спрямований на управління рухом фінансових ресурсів і фінансових відносин, які виникли між господарськими суб‘єктами в процесі руху фінансових ресурсів. Відповідь на запитання, як керувати цим та відносинами, що їх обумовлюють, складає зміст фінансового менеджменту. Фінансовий менеджмент являє собою процес розробки мети управління фінансами і здійснення впливу на них за допомогою методів і важелів фінансового механізму. Таким чином, фінансовий менеджмент включає в себе стратегію і тактику управління. Об’єкт дослідження – ВАТ “ Райффайзен Банк Аваль”. Відповідно до мети, завданнями дослідження є: -   визначення теоретико-методологічних засад управління ліквідністю комерційного банку -   аналіз стану управління ліквідністю комерційного банку -   аналіз основних показників діяльності банку в динаміці за 3 роки -   визначення основних шляхів удосконалення системи управління ліквідністю комерційного банку.  

Выводы:Висновки   Ефективне функціонування економіки країни значною мірою визначаєть­ся рівнем розвитку банківської системи. Комерційні банки – це багатофункціональні установи, що оперують у різних секторах ринку позичкового капіталу. Комерційні банки обслуговують підприємства різних секторів народного господарства країни, а також фізичних осіб. За фор­мою організації вони створюються переважно як акціонерні то­вариства. Ліквідність комерційного банку базується на постійній підтримці об'єктивно необхідного співвідношення між трьома її складовими – власним капіталом банку, залученими і розміщеними ним коштами шляхом оперативного керування їхніми структурними елементами. Банківська ліквідність відіграє життєво важну роль як у діяльності самих банків, так і у фінансовій системі країни. Без ліквідності банк не може виконувати свої функції і проводити операції з обслуговування клієнтів, тому вирішення проблем ліквідності повинно мати найвищий пріоритет у роботі банку. Щоденна робота з підтримки достатнього рівня ліквідності є неодмінною умовою самозбереження та виживання банку. Недостатній рівень ліквідності часто стає першою ознакою наявності у банка серйозних фінансових труднощів. Управління   операціями та капіталом комерційного банку   передбачає   лімітування фінансових ризиків, яке є підставою для: проведення моніторингу фінансових ризиків; аналізу потенційних збитків; вимірювання ризиків. Розрізняють дві групи лімітів: загальні (в цілому для банку) та індивідуальні (по кожній угоді). До загальних лімітів належать: ліміти по балансових показни­ках, ліквідності, розходження в рівнях процентних ставок по активах і пасивах; ліміти на відкриття позиції протягом і в кінці операційного дня в іноземній валюті, по ф'ючерсах, опціонах тощо. До індивідуальних лімітів належать ліміти по конкретній угоді з банками-кореспондентами, клієнтами тощо. Імітаційні моделі допомагають розробляти прогнозні баланси банку та прогнозні звіти про доходи й витрати Це дає змогу керівництву банку досліджувати зміну показників процентного ризику за різних економічних умов Імітаційна модель дає відповідь на такі запитання: -   який фінансовий стан банку зараз; -   які зміни фінансового стану банку можливі; -   як банк може досягти власних стратегічних цілей. Фінансовий стан банку значною мірою залежить від здатності його службовців, відповідальних за управління активами й пасивами, точно передбачити допустиму процентну ставку за активними операціями. Інакше кажучи, виважена та обережна політика в галузі управління коштами банку має бути зорієнтована на послаблення негативних наслідків зміни ринкової процентної ставки. У іншому разі банк матиме недостатні надходження від активних операцій, тобто не зможе досягти прибуткової діяльності. А це в свою чергу призведе до втрати капіталу та примусової ліквідації комерційного банку. Темпи росту ВАТ “Райффайзен Банк Аваль” є майже еквівалентними та зберігають тенденцію темпів та напрямків росту банківської системи України загалом. ВАТ “Райффайзен Банк Аваль” входить у десятку найбільших українських системних банків. ВАТ “Райффайзен Банк Аваль”  здійснює весь спектр наявних на вітчизняному ринку банківських послуг по обслуговуванню корпоративних і приватних клієнтів відповідно до міжнародних стандартів. Довгостроковий інтерес клієнта – головний пріоритет у роботі банку. З клієнтами працює висококваліфікована команда фахівців і персональних менеджерів, що несуть відповідальність за забезпечення якісного обслуговування, оперативне і точне задоволення потреб клієнта. Упроваджуючи нові види банківських послуг і постійно удосконалюючи комплекс банківського обслуговування. Велика недостача високоліквідних активів станом на 01.01.08 обмежує аналізований банк у розрахунково-касовому обслуговуванні клієнтів, змушує його купувати готівку, а відтак і кредитні ресурси, що тягне за собою додаткові витрати. Негативною тенденцією є зменшення питомої ваги високоліквідних активів в структурі активів. Не всі активи банку приносять йому адекватний прибуток.  Це відноситься до активів, що звичайно не приносять доходу (наприклад, кошти в касі і на кореспондентському рахунку, резерви в НБУ і власні основні засоби), а також до таких активів, як цінні папери й інші права участі, придбані банком і нематеріальні активи. Повсякденна робота комерційного банку по управлінню ліквідністю спрямована на самозбереження банку, умовою якого виступає безперебійне виконання зобов'язань перед клієнтами.  З організаційної точки зору вона припускає дотримання співвідношень окремих груп і статей пасивів і активів балансу, зафіксованих у визначених показниках.  Такі показники підрозділяються на зовнішні і внутрішні. До зовнішніх відносяться показники, що встановлюються, відповідно до чинного законодавства, Національним банком.  Вони являють собою форму державного управління діяльністю комерційного банку.  Що стосується внутрішніх показників, то, відповідно до державної функції, вони визначають найбільше загальні пропорції, необхідні для забезпечення фінансової стійкості банку. В управлінні станом ліквідності можна виділити два крайніх напрямки.  Одне з них – політика пильного контролю за резервами.  Вона зводиться до того щоб не припустити наявності в банку коштів, що не приносять прибутки, тобто фактично будь-якого надлишку коштів щодо потреб у них.  Інша протилежність – політика постійної підтримки резервів на рівні, достатньому для задоволення вимог щодо норм обов'язкових резервів і в пікові періоди зростання депозитів.  Більшість банків притримується середини.  Для всі великих банків є вигідним строго контролювати наявні кошти, а дрібні банки усе більше усвідомлюють той внесок, що може внести вміле управління касою в забезпечення загальної прибутковості операцій. Першочерговим завданням планування потреб у ліквідних коштах є управління готівкою, тобто підтримка рівня обов'язкових резервів і забезпечення запасу банкнот і монет, достатнього для задоволення потреб клієнтів. Для найбільшої ефективності банку вигідно функціонувати на межі ризику, тобто з найменшим забезпеченням активів власним капіталом. Для цього необхідно залучення грошових коштів. Це є однією з цілей банку. Якщо банк розпочинає свою діяльність, то він реалізує цільову функцію управління ліквідністю в адекватному розміщенні ресурсів, а якщо банк вже функціонує, то управління ліквідністю вже реалізується у встановленні обсягу й джерел покриття дефіциту ресурсів. Дотримання нормативів є необхідною, але не достатньою умовою ефективного управління ліквідністю. З банківською ліквідністю пов’язане широке коло питань, які не можуть бути вирішені лише встановленням мінімальних вимог до рівня ліквідних коштів. Ефективність процесу управління банківською ліквідністю оцінюється за двома основними характеристиками: швидкістю перетворення активів у грошову форму і задоволення потреби в готівкових коштах (часовий компонент) та вартістю підтримки певного рівня ліквідності (вартісний компонент). Адже найбільш стабільні джерела коштів потребують найвищих витрат, а найбільш ліквідні активи – непрацюючі та низькодоходні.

Литература:Список використаної літератури: 1.     Закон України “Про банки і банківську діяльність” вiд 07.12.2000  № 2121-III // Відомості Верховної Ради (ВВР), 2001, N 5-6, ст.30 2.     Закон України «Про Національний банк України» від 20.05.1999  № 679-XIV // Відомості Верховної Ради (ВВР), 1999, N 29, ст.238 3.     Постанова НБУ   вiд 22.06.2004  № 292 Про внесення зміни до Положення про порядок визначення та формування обов'язкових резервів для банків України Зареєстровано: Мін'юст України  вiд 24.06.2004  № 780/9379 4.     Постанова НБУ   вiд 17.06.2004  № 267 Про затвердження Змін до Інструкції про порядок регулювання діяльності банків в Україні Зареєстровано: Мін'юст України  вiд 02.07.2004  № 825/9424 5.     Постанова НБУ “Про заходи щодо подальшого розвитку банківського 6.     Інструкція з бухгалтерського обліку операцій комерційних банків з векселями, затверджена постановою Правління НБУ від 08.06.2000 за№234. 7.     Інструкція про порядок проведення ревізій і перевірок Державною контрольно-ревізійною службою в Україні, затв. наказом ГКРУ від 03.10.1997 за № 121 // Галицькі контракти. — 1997, № 5 8. 8.     Інструкція про порядок регулювання та аналіз діяльності комерцій­них банків, затверджена постановою Правління НБУ від 14.04.1998 за №141. 9.     Адамик Б.П. Національний банк і грошово-кредитна політика: Навч. посібник. — Тернопіль: Карт-бланш, 2002. — С. 174 10. Банківська система в умовах трансформації фінансового ринку: Матеріали всеукраїнської науково-практичної конференції 21—23 травня 2003 р. — К., 2003. — С. 5 11. Банківське право. Навч. посібник за ред. О.А. Костюченка – К., АСК, 2003 12. Білокінь Г. М. Банківський нагляд та аудит. — Київ: ІТЦ НБУ, 2006. —155с. 13. Гамидов Г. Н. Банковское и кредитное дело. - Москва: ЮНИТИ, Банки и биржи, 2005. 14. Грудзевич У. Проблеми розвитку комерційних банків на регіональному рівні // Регіональна економіка. – 2003. - №2. – С. 59-66. 15. Деньги. Кредит. Банки. Банковские системы отдельных стран: Учебник для вузов./ Е.Ф.Жуков, Л.М.Максимова,    А.В.Печникова и др.; Под ред. Е.Ф.Жукова. -М.: Банки и биржи, 2001. -622c. 16. Донченко Л. Проблемні банки – головний біль банківської системи країни // Вісник НБУ. – 2007. - №10. – С.6-7. 17. Загородній А.Г. та ін. Фінансовий словник. — 4-е вид. випр. і доп. — К.: Знання, 2003. — С. 277, 376 18. Заруба Ю. О. Конкурентоспроможність комерційного банку // Фінанси України. – 2006. –  №2. – С. 119-124. 19. Карманов Є. В. Банківське право України: Навчальний посібник. — Харків: Консум, 2004. — 464 с. 20. Костюченко О.А. Банківське право: Підручник. — 3-е вид. — К.: А.С.К., 2003. — С. 52—61; 21. Кочетков В. М. Основы управления современным коммерческим банком: Учеб. пособие. — Киев: МАУП, 2003. 22. Лавренчук В. Банківська система як основа легального бізнесу в Україні // Економічний часопис. – 2001. - №3. – С. 13-16. 23. Методичні вказівки щодо застосування стандартів внутрішнього аудиту в комерційних банках України, затверджені постановою Правління НБУ від 20.07.1999 за № 358. 24. Міщенко В.І., Кротюк В.Л. Центральні банки: організаційно-правові засади. — К.: Т-во “Знання”, 2004. — С. 282 25. Орлюк О.П. Банківська система України. Правові засади організації. — С. 160—161 26. Остапець А. І., Остапець А. В. Банківська система України: стан і проблеми розвитку // Фінанси України. – 2005. - №8. – С. 114-117. 27. Пасічник В.В. Банківський нагляд правові засади та проблеми здійснення // Банківське право України / Під заг. ред. А.О. Селіванова. — К.: Видавничий Дім “Ін Юре”, 2004. — С. 238 28. Раєвський К.Є., Конеопатська Л.В., Домрачев В.М. - Навчально-методичний    посібник для самостійного вивчення – „Банківський нагляд” – 2003 рік; 29. Распутна Л. Комерційні банки у сфері фінансових послуг України // Банківська справа. – 2003. - №5. – С. 43-45. 30. Селіванов А.О. Банківське право України. Навч. посібник, – Х.: ІнЮре, 2002 31. Сергієнко І., Мар'янович Г., Горбачук В. Міжнародні аспекти кредитно-податкової політики України // Економіка Украни. – №2. – С. 13-18. 32. Смовженко Т., Хміль Л. Проблеми вдосконалення діяльності комерційних банків в економіці України // Регіональна економіка. – 2001. - №1. – С. 163-169. 33. Солтис Я. Сучасний стан і основні чинники стабільності банківської системи України // Економічний часопис. – 2001. - №3. – С. 10-11. 34. Цивільне право України: Підруч.: У 2-х кн. / За ред. О.В. Дзери, Н.С. Кузнєцової. — К., 2002. 35. Шаров О. Проблеми залучення іноземного капіталу до банківського сектора України // Економічний часопис. – 2001. - №3. – С. 25-27. 36. Шелудько Н. М. Проблемні кредити і фінансова стійкість банківської сфери // Фінанси України. – 2006. - №1. – С. 25-28. 37. Юшко И. Проблемы регулирования банковской деятельности в Украине // Економічний часопис. – 2007. - №3. – С. 11-12.