Образ блазня в творчості Шекспіра.

Содержание:Зміст   Вступ.. 3 Розділ 1. Образ блазня в зарубіжній літературі. Основні поняття дослідження (“блазень”, “жанротворчий” і “комедія”) 6 Розділ 2. Специфіка зображення блазня у Шекспіра.. 11 2.1. «Шекспірівський блазень» — збірний характер блазня. 11 2.2. Роль блазня у творах Шекспіра. 16 Розділ 3. Порівняльна характеристика образу блазня у Шекспіра   19 3.1. Характеристика рис блазня Шекспіра. 19 3.2. Блазень короля Ліра. 23 Висновки.. 30 Список використаної літератури.. 33  

Вступление:Вступ   Актуальність теми. В. Шекспір – колосальне явище в історії світової культури. Його спадщина стала невід'ємною частиною духовного життя людства, активно засвоюється національними літературами усіх країн світу. У зв’язку з цим особливої актуальності набуває проблема сприймання та переосмислення творчості англійського драматурга в усі епохи і в усіх країнах, куди вона проникала. Не зважаючи на ґрунтовні дослідження творчості Шекспіра, практично невідомим для широкого загалу, залишається образ блазня в його драмах. Роль блазня – як до так і протягом розвитку єлизаветинської драми – заледве чи можна звести до невід’ємного елементу комедійного жанру в його класичному (античному) розумінні. У багатьох випадках, коли ми маємо справу з моралістичними середньовічними виставами, блазень (котрий щойно зароджувався як персонаж драм і частіше називався клоуном) не був сюжетним персонажем, а функціонував як інститут людської тілесності, заснований на довготривалій популярній традиції і глибоко вкорінений в культуру. Переважно блазнювали на сцені Порок (Vice), Диявол або їхні поплічники. Домодерний клоун не робив жодних спроб пояснення чи мотивування дії, якою визначалася його власна сутність. У єлизаветинській драмі блазні, окрім універсальних властивостей людської глупості, здобувають риси особистісні і стають сценічними персонажами. Аналізуючи персонажів блазнів у відомих (здебільшого ранніх) комедіях Шекспіра, ми намагаємося побачити, наскільки важливе місце посідають вони у жанрі комедії і до якої міри їхня присутність є жанротворчою. Дослідник доходить висновку, що блазнюючі фігури Шекспірових комедій навантажені певними важливими жанровими атрибутами (вони є носіями зв’язку із середньовічною традицією комізму; вони несуть у собі смішну і повчальну – проте не висміювальну – природу єлизаветинської комедії; вони слугують непрямими речниками самого автора; вони є коментаторами і текстуальними референтами, хронотопно тісно співвіднесеними до глядача/читача). Однак їхня присутність є визначальною не стільки для жанру комедії у класичному, арістотелівському, розумінні, скільки для шекспірівського методу творення драми, незалежно від її жанрових різновидів. Це все і зумовило актуальність вибору теми курсової роботи. Мета і завдання дослідження. Робота, яка пропонується, має за мету визначити місце блазня Шекспіра у літературі, у розширенні його арсеналу зображення. Мета дослідження зумовлює необхідність розв’язання ряду завдань: -        визначити, в чому полягає сутність літературного впливу на образ блазня в Шекспіра; -        з’ясувати, які теми, образи і мотиви творів Шекспіра надихали на створення образу блазня; -        простежити подальший розвиток шекспірівських тем та образів у творчості інших письменників; -        проаналізувати твори митця в контексті досліджуваного образу; -        виявити ті риси оригінальної художньої манери Шекспіра, які знайшли відображення в його створенні образу блазня; -        проаналізувати переклади Маршака та ін. перекладачів відповідно до досліджуваної теми. Об’єктом  дослідження стала творча спадщина Шекспіра. Теоретична база і методи дослідження. Теоретичною базою дослідження є розроблені сучасною наукою принципи описового, соціально-генетичного та історико-соціологічного методів, а також елементи порівняльного і лінгвістичного аналізу тексту. Наукова новизна роботи полягає в її багатоаспектності. В ході цього дослідження було здійснено новий підхід до вивчення  образу блазня в творчості Шекспіра. Практичне значення одержаних результатів. Матеріали дослідження можуть бути використані при викладанні курсу історії світової літератури в гімназії, школі, а також при розробці спецкурсів і спецсемінарів з теорії і практики перекладу. Структура і обсяг курсової роботи. Дослідження складається зі вступу, трьох розділів, висновків і списку літератури. Обсяг роботи – 30 сторінок. Список використаної літератури становить 46 назв.  

Выводы:Висновки   Спадщина Шекспіра стала невід'ємною частиною духовного життя людства, активно засвоюється національними літературами усіх країн світу. У зв’язку з цим особливої актуальності набуває проблема сприймання творчості англійського драматурга в усі епохи і в усіх країнах, куди вона проникала. Підсумовуючи вище наведений аналіз блазнів вибраних комедій, можемо сказати, що блазнюючі персонажі у Шекспірових комедіях навантажені низкою важливих жанрових атрибутів. Це і зв’язок із середньовічною традицією комізму, і смішна (але не висміювальна) та повчальна природа єлизаветинської комедії, і непряме внесення авторських коментарів та ставлення до подій. Блазні виступають в ролі коментаторів і референтів до злободенних тем і проблем глядацької аудиторії. Вони вдало використовують гру слів, аби показати всю підступність і маніпулятивність людської мови і, водночас, зайвий раз насмішити публіку. Дурні і клоуни виявляються “еспертами” людської природи, котра, як правило, відрізняється від зовнішнього вигляду і чиє викриття є чи не найулюбленішою темою Шекспіра для динаміки подій у виставах, особливо у комедіях. Блазні завжди попереджають про фальшиву зовнішню поведінку, піддають її сумніву і передбачають грядуще одкровення, балансуючи на межі між реальністю та різними її конструкціями. Вони стають необхідною граничною фігурою між брехнею і правдою, уявою, фантазією, сном і реальністю, акторами і глядачами, світом театрального ритуалу і виставою в реальному хронотопі. Вони становлять невід’ємну частку комічного не лише у комедіях, але і в трагедіях, що переповнені комічними сценками. Таким чином, Шекспірова комедія вибудовується на блазнях як на своєрідному тлі, знайомому і рідному для глядача. Вони становлять невід’ємну її частину і, проникаючи навіть у жанр трагедії, роблять Шекспіра унікальним творцем якісно нового різновиду комедії, відмінного від класичного арістотелівського визначення цього драматичного жанру. Блазень — людина в палаці монарха або в будинку багатого аристократа, в обов'язок якого входить смішити господаря і гостей. Блазень — аналог клоуна, що асоціюється, як правило, з Середньовіччям. Традиційно блазень зображається в блазенському ковпаку з бубонцями. Три довгі кінці ковпака символізують ослячі вуха і хвіст — атрибути карнавальних костюмів під час римських Сатурналій і «ослячих процесій» раннього середньовіччя. Існування професійних блазнів відмічене вже за часів ранньої історії в родоплемінному суспільстві. Пліній Старший згадує царського блазня (planus regius) описуючи візит Апеллеса в палац царя еллінізму Птолемея I. Проте, в основному визначення «блазень» асоціюється з європейським середньовіччям. Існування професійних блазнів відмічене вже за часів ранньої історії в родоплеміннім суспільстві. Пліній Старший згадує царського блазня (planus regius) описуючи візит Апеллеса в палац царя еллінізму Птолемея I. Проте, в основному визначення «блазень» асоціюється з європейським середньовіччям. Блазень був символічним близнюком короля. Блазні сприймалися як люди, що залишилися по божій волі недорозвиненими дітьми. Не тільки люди з акторськими здібностями, але і люди з психічними захворюваннями часто заробляли блазенством коштів для існування. Одразу ж постає питання, як Шекспірові вдається сплести так майстерно два класичні жанри докупи без особливої шкоди для фабули, для героїв та природньої мотивації їхніх дій. Можна з багатьох підходів відповісти на це питання, але хоч би який з них ми обрали, неминуче зачепимо той факт, що кожна п’єса, створена генієм Шекспіра, містить персонажа(-ів), у якому дивовижно легко зливаються високе і низьке, серйозне і смішне, сцена і глядачі, глупота і мудрість, трагічне і комічне, і який несе у собі елемент середньовічного карнавалу. Подекуди ця особа постає перед нами серед головних фабульних (Денце у “Сні літньої ночі”) дійових осіб. Здебільшого ж, цю роль виконує блазень. Шекспір, вже у самих списках дійових осіб, поділяє блазнів на дві категорії: дурнів (fools) і клоунів (clowns). Відповідно до запровадженої автором градації, можна простежити між ними певні розбіжності: такі персонажі, як Спід, Ланс, Денце і Костард, належать до збірної категорії “клоун”. Цього роду розважальний персонаж походить від образу простого селюха, неотесаного і простакуватого. Таких у єлизаветинські часи прийнято було називати “природніми або невинними дурнями”. Існує певний набір рис, притаманних усім клоунам Шекспіра, і цей набір допомагає зіграти їхні ролі у п’єсах. Хитрий Спід, дещо меланхолійний Ланс, Денце, наївно закоханий у мистецтво, “веселий чортик” Лонселот, творець каламбурів Костард – усі вони сповнені невичерпної життєвої енергії, доброго гумору, природньо здорового сприйняття життя. Добрий гумор налаштовує на милосердне сприйняття людських вад і слабкостей. Їхня дотепність допомагає вносити необхідні поправки у моменти, коли почуття кохання переростає у надмірну сублімацію в головах їхніх господарів, а щирість вираження почуттів поступово переростає в афект. Влучним прикладом слугує коментар, що його робить Спід про кохання Валентина і поведінку Сільвії, або ж список жіночих чеснот, укладений і прокоментований Лансом. Внутрішня вроджена інтуїція і здатність розрізняти добро та зло, дає змогу виявляти правдиві мотиви своїх господарів, хоч би як вони були приховані.  

Литература:Список використаної літератури   1.      Бартошевич А. Комедия предшественников Шекспира // Шекспировский сборник: Москва, 1967. – С. 36–48. 2.      Зубова Н. Клоуны и шуты в пьесах Шекспира. // Шекспировский сборник: Москва, 1967. – С. 187–94. 3.      Кононова Ж. О. В.Шекспір у творчому світі Б.Пастернака: Автореф. дис... канд. філол. наук: 10.01.02 / Харківський держ. педагогічний ун-т ім. Г.С.Сковороди. — Х., 1998. — 16с. 4.      Кржижановский С. Комедии молодого Шекспира. // Шекспировский сборник: Москва, 1967. – С. 131–42. 5.      Образ блазня як жанротворчий елемент комедій Шекспіра / Г. Пастушук // Вісн. Львів. ун-ту. Сер. Інозем. мови. — 2007. — Вип. 14. — С. 225-233. 6.      Особливості творчого методу В.Шекспіра: (Типол. зв'язки між худож. методом В.Шекспіра та діалект. вченням доби Відродження) / І.О. Селезінка, О.М. Селезінка. — Л.: Каменяр, 2002. — 266 с. 7.      Пастушук Г. Транспозиція біблійного дурня і фольклорного блазня в англійській літературі пізнього Середньовіччя // Питання літературознавства: Чернівці, 2005. – Випуск 12(69). – С.198–208. 8.      Пастушук Г. ОБРАЗ БЛАЗНЯ ЯК ЖАНРОТВОРЧИЙ ЕЛЕМЕНТ КОМЕДІЙ ШЕКСПІРА // Львівський національний університет імені Івана Франка. Серія іноз. мови. 2007. № 14. С. 233–241. 9.      Пинский Л. Комедии и комическое начало у Шекспира. // Шекспировский сборник: Москва, 1967. – С. 151–85. 10. Пинский Л. Шекспир. Москва, 1971. 11. Тайц И. Идейная и художественная функция образа шута в комедиях У. Шекспира 90-х годов // Шекспировские чтения. 1985. – М.: Наука, 1987. – С. 41–52. 12. Трагедії У.Шекспіра в музичному театрі / Л.М. Полякова // Вісн. Держ. акад. керів. кадрів культури і мистец. — 2005. — N 2. — С. 46-52. 13. Філософська концепція природи у Шекспіра ("Сон літньої ночі", "Буря"): Автореф. дис... канд. філол. наук: 10.01.04 / М. Кремер; НАН України. Ін-т л-ри ім. Т.Г.Шевченка. — К., 1999. — 18 с. 14. Шекспір В. Вибране: для серед. та ст. шк. віку:пер. з англ. / Іван Андрусяк (упорядкув.,передм.,підгот.комент.та навч.- метод.матеріалів) — К. : Школа, 2007. — 364с. 15. Шекспір В. Гамлет, принц данський / Леонід Гребінка (пер.з англ.). — К. : Видавництво Соломії Павличко "Основи", 2003. — 198с. 16.  Шекспір Уільям. Міра за міру / Переклад П.А. Куліша, видав і пояснив Др. Іван Франко. Накладом Українсько-Руської видавничої спілки з обмеженою порукою у Львові, 1902. – 127 с. 17. Шекспір В. Сонети=Sonnets / Shakespeare, William / Дмитро Павличко (переклав). — Львів : Літопис, 1998. — 366с. 18. Шекспір В. Трагедії: пер. з англ. / Інститут літератури ім. Т.Г.Шевченка НАН України / Наталія М. Торкут (передм.,прим.). — Х. : Фоліо, 2008. — 462c. 19. Шекспір У. Міра за міру / Іван Франко (видав і пояснив)П.А. Куліш (пер.з англ.). — Львів, 1902. — 127с. 20. A casebook on Shakespeare's sonnets / Gerald Willen (ed.), Victor B. Reed (ed.). — 2. print. — N.Y. : Crowell, 1965. — 311p. 21. A companion to Shakespeare studies / Harley Granville-Barker (ed.), G.B. Harrison (ed.). — Garden City, N.Y., 1960. — viii, 390p. 22. А new companion to Shakespeare studies / Kenneth Muir (ed.), S. Schoenbaum (ed.). — Camb. : Cambridge UP, 1971. — 298p. 23. Alexander Peter. Shakespeare's life and art. — N.Y. : University press, 1961. — 247p. 24. Barber C.L. Shakespeare's festive comedy: A study of dramatic form and its relation to social custom. — Cleveland; N.Y. : The World publ. co., 1963. — 278p. 25. Bentley Gerald Eades. Shakespeare: A biographical handbook. — 2. print. — New Haven, Conn. : Yale UP, 1962. — 256p. 26. Bilton P. Commentary and Control In Shakespeare’s Plays. New-York, 1974. 27. Charney Maurice. How to read Shakespeare. — N.Y. etc. : McGraw-Hill, 1971. — x, 149p. 28. Courtney Richard. Shakespeare's world of war: the early histories. — Toronto : Simon & Pierre, 1994. — 192 p. 29. Culwell, M Lori. The Role of Clown in Shakespeare’s Theatre. Shaksper webpage: http:// ws.bowiestate.edu/archives/fi les/index.html. 30. Delmer F. Sefton English Literature from Beowulf to T.S. Eliot. For the use of schools, universities and private students, Weidmann, Dublin/Zurich, 1967. 31. Goldsmith R. H. Wise Fools in Shakespeare. Liverpool Univ. Press, 1958. 32. Gurr A. The Shakespearean Stage 1574–1642. Third Edition by Cambridge University Press, 1999 33. Honan Park. Shakespeare: a life. — Oxford, N.Y. : Oxford UP, 1998. — 479 p. 34. Leech C. Twelfth Night and Shakespearean Comedy. Toronto, 1968. 35. Oxford Concise Companion to the Theatre. Edited by Phyllis Hartnoll and Peter Found (second edition), Oxford University Press, 1993. 36. Prokopiw Orysia. The Ukrainian translations of Shakespeare's sonnets: a stylistic analysis. — Ottawa; Edmonton : University of Ottawa press & Gateway publishers, 1976. — X, 334 p. 37. Renaissance representational aesthetics and the verbal icon: An example from Shakespeare / N.C. Palmero // Ренесанс. студії / Ін-т л-ри ім. Т.Г.Шевченка НАН України, Запоріз. держ. ун-т. — Запоріжжя, 2000. — Вип. 5. — С. 74-85. 38. Schanzer Ernest. The problem plays of Shakespeare: A study of Julius Caesar, Measure for Measure, Anthony and Cleopatra. — N.Y. : Schocken books, 1963. — X, 196p. 39. Shakespeare in a changing world / Arnold Kettle (ed.). — N.Y. : International publ., 1964. — 269p. 40. Shakespeare William. The complete works of William Shakespeare arranged in their chronological order / W.G. Clark (ed.), W. Aldis Wright (ed.). — Garden City, N.Y. : Doubleday, S.a.. — 570 p. 41. Shakespeare's contemporaries / Max Bluestone (ed.), Alfred Harbage (introd.), Norman Rabkin (ed.). — Englewood Cliffs, N.J. : Prentice-Hall, 1961. — XVIII, 300p. 42. The Oxford History of English Literature. English Drama 1485-–1585. By F.P. Wilson, ed. by G.K. Hunter, Clarendon Press, Oxford 1990. 43. Schlauch M. English Medieval Literature and Its Social Foundations. Warszawa: PWN 1956. 44. The Complete Works of William Shakespeare. Kent: Wordsworth Editions, 1999. 45. Weiman, R. Shakespeare and the popular tradition in the Theatre. London, 1978. 46. http://etext.lib.virginia.edu/frames/shakeframe.html.