Поняття злочину в чинному Кримінальному Кодексі України

Содержание:ВСТУП  3 РОЗДІЛ 1 Поняття злочину та його ознаки       5 1.1 Злочин та його ознаки         5 1.2 Малозначність діяння          15 РОЗДІЛ 2 Класифікація злочинів            19 РОЗДІЛ 3 Відмінність злочину від інших правопорушень        23 ВИСНОВКИ        30 СПИСОК ВИКОРИСТАНОЇ ЛІТЕРАТУРИ               32  

Вступление:Поняття злочину є наріжним, визначальним поняттям у науці кримінального права. Визначення поняття злочину в кримінальному законодавстві різних країн неоднакове, оскільки воно зумовлене певною правовою системою, часом прийняття кримінального закону, панівною політичною та правовою ідеологією щодо засобів і методів боротьби зі злочинністю тощо. В окремих країнах поняття злочину взагалі відсутнє. Так, у КК Японії не міститься ні поняття, ні загальної характеристики злочину. Законодавець Республіки Сан-Марино утримався від прямого закріплення в тексті КК поняття «злочин». Разом з тим в розділі (VII) КК Республіки Сан-Марино дається тлумачення такого терміну як «публічно». У деяких країнах, крім вказівки на формальну ознаку злочину - його передбаченість кримінальним законом (злочин - це те, що передбачене кримінальним законом або тягне застосування передбачених ним заходів кримінально-правового реагування), вказуються в його законодавчому визначенні й ознаки, які характеризують його соціальну сутність - властивість заподіювати шкоду об'єктам, взятим під охорону держави. У КК окремих країн поняття злочину здебільшого зводиться до визначення як діяння, забороненого під загрозою покарання, передбаченого кримінальним законом, чи діяння, яке порушує кримінально-правову норму. Так, в § 1 ст. 1 КК Польщі зазначено, що кримінальній відповідальності підлягає лише особа, яка вчинила діяння, заборонене під погрозою покарання законом, який діяв на час його вчинення. У законодавстві Німеччини, Швейцарії і деяких інших держав відсутня вказівка законодавця на матеріальну ознаку злочину - його суспільну небезпечність. За часи чинності КК України 1960 р. поняття та ознаки злочину були сформульовані в ст. 7 КК, відповідно до якої: «Злочином визнається передбачене кримінальним законом суспільно-небезпечне діяння (дія або бездіяльність), що посягає на суспільний лад України, його політичну і економічну системи, власність, особу, політичні, трудові, майнові та інші права і свободи громадян, а так само інше передбачене кримінальним законом суспільно-небезпечне діяння, яке посягає на правопорядок». Виходячи із змісту цієї статті вчені-юристи виділяли дві ознаки злочину: протиправність (протизаконність) і суспільну небезпечність. Актуальність теми дослідження обумовлена прийняттям нового Кримінального Кодексу України (далі – КК), відповідно до ст. 11 якого трактування поняття злочину дещо змінилось. Метою написання даної роботи є висвітлення питань, пов’язаних із визначенням поняття злочину в чинному Кримінальному Кодексі України. Для досягнення поставленої мети слід сформулювати наступні завдання для вирішення: -              розкрити зміст поняття злочин та навести його ознаки; -              визначити малозначність діяння; -              привести кваліфікацію злочинів; -              проаналізувати відмінності злочину від інших правопорушень. Об’єктом дослідження є суспільні правовідносини, що пов’язані зі злочином, як ключовим інститутом кримінального права України. Предметом дослідження є інституту злочину в кримінальному праві України. Інформаційною базою роботи є дослідження вітчизняних та зарубіжних фахівців в у галузі кримінального права та нормативно – правові акти чинного законодавства України. Методологія роботи ґрунтується на загальних і спеціальних методах пізнання: формально-логічному, юридичному методі та методі порівняльно-правового аналізу.  

Выводы:Підсумовуючи викладений матеріал, слід зробити наступні висновки. 1. Злочином є передбачене цим Кодексом суспільно небезпечне винне діяння (дія або бездіяльність), вчинене суб'єктом злочину. Це визначення, з одного боку, об'єднує два підходи до визначення злочину (є формально-матеріальним), а з іншого,— вказує на ознаки, притаманні цьому явищу. 2. В науці кримінального права панує думка про наявність чотирьох обов’язкових ознак злочину: суспільної небезпечності, винності, протиправності та караності. Тільки наявність сукупності розглянутих чотирьох ознак — суспільної небезпечності, винності, протиправності, караності — характеризує діяння, вчинене суб’єктом злочину, як злочин. 3. Повсякденне життя створює ситуації, коли ті чи інші діяння зовні повністю підпадають під ознаки, які згідно ст. 11 ч. 1 КК України не можуть розглядатись інакше, як злочин. Однак ні в кого реально «не підніметься рука» притягнути особу, яка вчинила таке діяння, до кримінальної відповідальності у зв’язку з практично відсутньою суспільною небезпекою. 4. Першою обов’язковою умовою застосування ч. 2 ст. 11 є наявність у вчиненому діянні формально ознак діяння, яке передбачено КК, тобто всіх тих об’єктивних і суб’єктивних ознак, що у відповідній статті Особливої частини КК характеризують певний злочин. Другою обов’язковою умовою застосування ч. 2 ст. 11 є визнання вчиненого діяння таким, що лише формально містить у собі ознаки діяння, передбаченого в КК: внаслідок всіх конкретних обставин воно не відповідає матеріальній ознаці злочину – його суспільній небезпечності. Третьою умовою застосування цієї норми слід вважати суб’єктивну характеристику малозначного діяння: воно не тільки об’єктивно не спричинило шкоду, а й суб’єктивно не було спрямоване на заподіяння значної, істотної шкоди. Тільки сукупність цих умов дає можливість визнати діяння малозначним, тобто таким, що не є злочином.   5. Під класифікацією злочинів розуміють поділ їх на групи залежно від того чи іншого критерію. Класифікація злочинів передбачає застосування наступних критеріїв: об’єкт посягання, ступінь тяжкості злочинів, ступінь завершеності злочинної діяльності та форму вини. В основу інших класифікацій злочинів можуть бути покладені: родовий об'єкт посягання, який є основою для визначення характеру суспільної небезпеки злочинів; характер суспільно небезпечних наслідків; форма вини; суб'єкт злочину; наявність предмета злочину; наявність потерпілого; територіальна поширеність і країна, на території якої вони вчинені; їх міжнародне визнання саме як злочинів; їх кримінологічна характеристика; їх політико-економічна характеристика тощо. 6. Злочин не є єдиним видом правопорушення. Тому виникає питання про місце злочину в системі правопорушень, відмежування його від інших правопорушень: адміністративних, дисциплінарних, цивільно-правових. Питання це не тільки теоретичне: той чи інший вид правопорушення зумовлює різну за суворістю відповідальність, різні обмеження для особи, яка його вчинила. Тому правильне визначення виду правопорушення має суттєве практичне значення не тільки для охорони суспільних відносин, а й для захисту прав осіб, що вчинили ці правопорушення. 7. Злочин відмежовується від інших правопорушень за такими основними критеріями, як характер і ступінь суспільної небезпеки, суб’єкт юрисдикції, тяжкість і вид стягнень, що передбачаються за їх скоєння, суб’єкт правопорушення.  

Литература:1)            Загальна Декларація прав людини ООН від 10 грудня 1948 р. 2)            Європейська Конвенція «Про захист прав людини та основних свобод» від 4 листопада 1950 р. 3)            Основи кримінального законодавства Союзу СРСР та Союзних республік від 25 грудня 1958 р. 4)            Конституція України від 26.06.1996 р. // ВВРУ. - 1996. - № 30 - Ст. 141. 5)            Кримінальний кодекс України від 05.04.2001 р. // ОВУ. - 2001. - № 21. - Ст. 920 6)            Вереша Р. В. Кримінальне право України. Загальна частина. Навчальний посібник. - К.: Центр учбової літератури, 2008. - 960 с. 7)            Кримінальне право України. Альбом схем: Навч. посібник / За заг. ред. В. Я. Горбачевського. — К.: Атіка, 2007. — 208 с. 8)            Кистяковский А. Элементарный учебник общего уголовного права. Часть Общая. – К.: Издание книгопродавцаиздателя Ф.А.Иогансона, 1891. – 892 с. 9)            Копєйчиков В. В. Правознавство: підручник / В.В. Копєйчиков. - Київ: Правова єдність Всеукраїнська асоціація видавців, 2008. - 792 с. 10)         Кримінальне право України: Заг. частина: Підруч. для студ. вищ. навч. закл. / Ю.В.Александров, В.А.Клименко. – К.: МАУП, 2004. – 328 с. 11)         Кримінальне право України: Особлива частина: Підручник/ За ред. проф. М.І. Бажанова - 2-е вид., перероб. і доп. - К.: Юрінком Інтер, 2005. - 544 с. 12)         Кримінальне право України. Загальна частина: Підруч./Ред. М. І. Мельник, В. А. Клименко. — 7-тє вид., перероб. та доп. — К.: Юрид. думка, 2007. — 352 с. 13)         Кримінальне право України: Навчальний посібник / О.М. Омельчук. - К.: Юрінком Інтер, 2006. - 297 c. 14)         Науково-практичний коментар до Кримінального кодексу України. – 4-те вид., переробл. та доповн. / За ред. М.І. Мельника, М.І. Хавронюка. – К.: Юридична думка, 2007. – 1184 с. 15)         Науково-практичний коментар до Кримінального кодексу України. – 4-те вид., переробл. та доповн. / Відп. ред. с.с. Яценко. – К.: А.с.К., 2005. – 848 с. 16)         Науково-практичний коментар до Кримінального кодексу України. – 2-е вид., перероб. та доп. / За заг. ред. П.П. Андрушка, В.Г. Гончаренка, Є.В. Фесенка. – К.: Дакор, 2008. – 1428 с. 17)         Российское уголовное право. Общая часть. Учебник/Под ред. В.Н.Кудрявцева и А.В.Наумова. - М.: Экзамен, 2005. – 800с. 18)         Спасович В.Д. Учебник уголовного права. Часть Общая. СПб. – 1863. – 436 с. 19)         Таганцев Н. С. Русское уголовное право. Лекции. Часть Общая. В 2-х т. Т. 1. М., 1994. – 380 с. 20)         Тертишник В.М. Науково-практичний Коментар до Кримінально-процесуального Кодексу України / В.М. Тертишник. – 10-те вид., доп. і перероб. – К. : Юридична книга, 2008. – 992 с. 21)         Правознавство у схемах і таблицях / За заг. ред. С.М.Тимченка, Т.О.Коломоєць. – Запоріжжя: ЗНУ. – 2008, 554 с. 22)         Фріс П.Л. Кримінальне право України. Загальна частина : підручник для студ. вищ. навч. закладів / П.Л.Фріс. – 2-ге вид., допов. і переробл. – К. : Атіка, 2009. – 512 с. 23)         Хавронюк М.І. Довідник з Особливої частини Кримінального кодексу України. – К.: Істина, 2004. – 504 с.