Выводы:Отже, проаналізувавши усе вищевикладене, можна зробити наступні висновки та узагальнення:
Міжнародним туризмом називається сукупність виїзного й в’їзного туризму. При цьому виїзним туризмом називається подорожі осіб, що постійно проживають у якій-небудь країні, в іншу країну. В’їзним туризмом називається подорожі в межах країни осіб, що не проживають постійно в даній країні.
Формування світового ринку туристичних послуг у сучасному його розумінні відбулося після другої світової війни (1950-ті роки), коли розвиток засобів перевезення та зростання доходів населення зумовили масовість міжнародного туристичного виробництва та споживання. Відповідно, можна виділити три етапи становлення (зародження туристичної діяльності, перетворення туризму на галузь господарства, формування міжнародної індустрії туризму) та три етапи розвитку світового ринку туристичних послуг.
На думку різних аналітиків, в основі розвитку міжнародного туризму лежать наступні фактори:
1. Економічний ріст і соціальний прогрес привели до розширення обсягу ділових поїздок і поїздок з пізнавальними цілями.
2. Удосконалювання всіх видів транспорту здешевило поїздки.
3. Збільшення числа найманих робітників та службовців у розвинених країнах і підвищення їх матеріального й культурного рівня.
4. Інтенсифікація праці й одержання працюючими більш тривалих відпусток.
5. Розвиток міждержавних зв'язків і культурних обмінів між країнами привів до розширення міжособистісних зв'язків між та усередині регіонів.
6. Розвиток сфери послуг стимулював розвиток сфери перевезень і технологічний прогрес в області телекомунікацій.
7. Ослаблення обмежень на вивіз валюти в багатьох країнах і спрощення прикордонних формальностей.
Ринок туристичних послуг (туристичний ринок) формується множиною різноманітних за характером, формою, інтенсивністю, величиною, направленістю тощо зв’язків між споживачем (туристом) та виробником туристичного продукту (підприємством індустрії туризму), які виступають структуроутворюючими одиницями ринку і динамічна рівновага між якими обумовлює його сталість та внутрішню організацію. В основі виокремлення даного ринку лежать характерні риси туристичної послуги (комплексність, мобільність та ритмічність), які реалізуються у турі як специфічному товарі туристичного ринку.
Ринок туристичних послуг полікомпонентний, структурований та ієрархізований. Компонентна структура відбиває видове розмаїття попиту/пропозиції відповідно до мотивації подорожі та її параметрів (форма, сезон, термін, клас тощо) і характеризується перманентністю диверсифікації, темпи якої корегують з динамікою туристичного процесу, а ускладнення компонентної структури прискорює інтеграційні процеси.
Світовий ринок туристичних послуг має чітко виражений сегментаційний характер.
Проявом глобалізаційних процесів у туризмі є здійснення спільних проектів, які передбачають залучення природних, культурно-історичних і матеріально-технічних ресурсів кількох країн. Наприклад, реалізація екотуристичного проекту "Світ Майя" завбачує участь у ньому майже всіх країн Центральної Америки. Глобалізація туризму несе з собою і негативні моменти, які прямо й опосередковано впливають на розвиток індустрії туризму. Йдеться про екологічні проблеми, спалахи захворювань і епідемії у різних куточках світу та загрозу терористичних актів. Більшість із перерахованих проблем має регіональний характер, але глобалізація "примушує" реагувати на них всю світову індустрію туризму.
Міжнародний туризм у світі вкрай нерівномірний, що пояснюється в першу чергу різними рівнями соціально-економічного розвитку країн і регіонів. Регіонально туризм розвивається нерівномірно, і найчастіше виділяються наступні туристські регіони: Європа, Америка, Східна Азія й район Тихого океану, Африка, Близький Схід, Південна Азія.
Найвідвідуванішими країнами світу до 2020 року стануть, за прогнозами фахівців, Китай, США, Франція, Іспанія та Гонконг.
Досвід передових країн у сфері туристичного бізнесу свідчить про вагоме значення даного сектору для розвитку економіки країни вцілому. Наразі Урядом України визначено поміж інших туристичний бізнес як такий, що потребує особливої уваги, регулювання та стимулювання.
За рівнем привабливості для туризму Україна займає 77 місце, що є дуже поганим показником і свідчить про великі проблеми у сфері туризму.
Проблеми, які можна спостерігати сьогодні в галузі туризму України, є наслідком того економічного минулого, яке залишилося нашій державі після розпаду СРСР.
У туристичній галузі України лишаються нерозв’язані проблеми. Серед проблем – повільні темпи зростання обсягів інвестицій у розвиток матеріальної бази туризму; відсутність відповідних об’єктів для розвитку туристичної діяльності в сільській місцевості; невідповідність значної частини туристичних закладів міжнародним стандартам; недостатній розвиток туристичної, сервісної та інформаційної інфраструктури в зонах автомобільних шляхів та міжнародних транспортних коридорів; неузгодженість питань щодо використання рекреаційних ресурсів та їх збереження.
Успішна організація та проведення фінальної частини чемпіонату Європи 2012 року з футболу є об’єктивним чинником прискорення соціально-економічного розвитку держави та її євроінтеграції. Проте для досягнення поставлених завдань необхідно в короткий термін вирішити проблеми, пов’язані з: незадовільним станом розвитку туристичної інфраструктури, нестачею готелів та хостелів, неналежним рівнем якості обслуговування в існуючих готелях, нагальною потребою у реставрації та відновленні історико-архітектурних пам’яток тощо.
Прийняті останніми роками керівні документи на різних рівнях управління у сфері туризму визначають два головні напрями і, відповідно, цілі розвитку туристичної галузі в Україні: перший – становлення туризму як високорентабельної галузі економіки, другий – формування конкурентоспроможного на світовому ринку вітчизняного туристичного продукту.
Метою розвитку туризму в Україні є створення сприятливого організаційно-правового й економічного середовища для розвитку цієї галузі, формування конкурентоспроможного на світовому ринку вітчизняного туристичного продукту на основі ефективного використання природного та історико-культурного потенціалу України, забезпечення її соціально-економічних інтересів і екологічної безпеки.
Стратегія розвитку туристичної індустрії в Україні полягає у виробленні державної політики в галузі туризму як одного із пріоритетних напрямів розвитку національної культури та економіки.
Підвищенню рівня конкурентоспроможності туристичної індустрії України сприятиме комплексне використання переваг такого характеру: кліматичні та природні; історико-культурні; інфраструктурні; регіональні; інвестиційні. Це першочерговий крок на шляху до збільшення в’їзних туристичних потоків та формування конкурентоспроможності нашої країни в сфері турбізнесу.