Выводы:ВИСНОВКИ
Отже, проаналізувавши усе вищевикладене, можна зробити наступні висновки та узагальнення:
Договір – це документ, який засвідчує угоду двох або більше юридичних чи фізичних осіб про встановлення, зміну або припинення їх спільних дій згідно із зафіксованими в ньому цивільними правами та обов’язками.
Договір може укладатися між фізичними особами (окремими громадянами), юридичними особами (організаціями), фізичними і юридичними особами відповідно до вимог чинного законодавства.
Зміст договору як спільного юридичного акта сторін становлять, по-перше, умови, щодо яких вони дійшли згоди і, по-друге, ті умови, які приймаються ними як обов’язкові на основі чинного законодавства. Іншими словами, зміст договору – це ті умови, на яких укладена відповідна угода сторін. Якщо договір оформлено письмово у вигляді одного документа, підписаного сторонами, або шляхом обміну листами, то відповідні умови фіксуються в пунктах договору, в яких можуть міститися і посилання на норми чинного у цій сфері законодавства. Оскільки договір є підставою виникнення цивільно-правового зобов’язання, то зміст цього зобов’язання розкривається через права та обов’язки його учасників, визначені умовами договору.
Договір вважають укладеним тоді, коди сторони дійшли згоди з усіх пунктів і відповідно оформили його письмово.
Іноді можуть виникати ситуації, коли в зміст договору (контракту) необхідно внести зміни. Цивільний кодекс України (ст.16) забороняє односторонню зміну умов договору, за винятком випадків, передбачених законодавчими актами. Зміна договору стосується будь-якої умови, з якої сторони досягли домовленості і включили в зміст договору.
Договір може бути розірваний в суді, господарському суді, третейському суді на вимогу однієї із сторін. При цьому розірвання розглядається як дострокове припинення договірних зобов’язань.
Оскільки одностороння відмова від виконання зобов’язання не допускається, розірвання договору може здійснюватися лише з підстав, передбачених законом або договором. Як правило, ці підстави є наслідком невиконання або неналежного виконання однією із сторін своїх договірних обов’язків або обставинами форс-мажорного характеру.
Причини розірвання договірних відносин можна диференціювати на такі види:
а) підстави, погоджені самими сторонами в договорі;
б) підстави форс-мажорного характеру, передбачені законом або договором;
в) інші підстави, визначені законом;
г) у разі невиконання однією із сторін договірних зобов’язань.
Договір може бути припинений угодою сторін, зокрема угодою про заміну одного договірного зобов’язання іншим між тими особами. В такому разі попередній договір припиняється.
При цьому необхідно враховувати, що угода між юридичними особами про заміну іншим зобов’язанням допускається у разі, якщо це не суперечить актам планування (державному замовленню). Договір припиняється у разі скасування (зміни) обов’язкового для сторін планово-адміністративного акту або державного замовлення.
Закон передбачає й інші підстави припинення зобов’язань, що базуються на договорі. Зокрема у разі збігу боржника і кредитора в одній особі, зарахуванням зустрічних вимог, припинення деяких зобов’язань в зв’язку із смертю громадянина або ліквідацією юридичної особи. Однією з підстав припинення договірних відносин є неможливість виконання, якщо вона викликана обставинами, за які боржник не відповідає. У випадках, передбачених законодавством, договірні зобов’язання можуть припинятися смертю громадянина або ліквідацією юридичної особи.
Договірні відносини між кредитором і боржником – юридичною особою, що ліквідується, припиняються. Договір, який є похідним від основного договору, припиняється у разі припинення основного договору. Так, припинення забезпеченого заставою договору купівлі-продажу, поставки, позики тощо тягне за собою припинення договору застави. При цьому договір про заставу може бути самостійним, тобто відокремленим від договору, за яким виникає забезпечене заставою зобов’язання.