Особисті права та свободи людини і громадянина

Содержание:  Вступ    3 1. Права людини і громадянина: історія і сучасність   6 2. Поняття та зміст особистих прав і свобод людини та громадянина              10 2.1.Особисті права та свободи людини як найвища соціальна цінність           10 2.2. Класифікація та зміст особистих прав і свобод людини та громадянина.               13 2.3.Механізми реалізації та захисту особистих прав людини і громадянина                18 3. Забезпечення правоохоронними та судовими органами особистих прав і свобод людини та громадянина       22 Висновки           26 Список використаної літератури          30

Вступление:Права людини - це невід’ємні можливості, такі наприклад як соціально-економічні, політичні, культурні та інші, вільної життєдіяльності, вільного самовизначення людини в суспільстві. Громадянські (особисті) права і свободи людини - це ті права, які мають забезпечити особисті потреби людини, її особисте життя. Це універсальні права, природний характер яких особливо підкреслюється законодавцем. До громадянських належать право на життя, недоторканність особи, її житла, таємниця листування, телефонно-телеграфні переговори, право на повагу гідності людини, свободу віросповідання і світогляду, на вільне пересування, вибір місця проживання і заняття, а також інші права. Актуальність даної теми полягає в тому, що для спілкування та взаємодії людей, вирішення та запобігання конфліктів між ними важливе значення завжди мали і мають проблеми пізнання, вдосконалення і реалізації прав. Довгим і складним був історичний шлях розвитку особистих прав людини і громадянина. Тисячоліття знадобилися для того, щоб люди в більшості своїй почали поступово, спочатку інтуїтивно, а потім усе більш усвідомлено, розуміти зміст і роль права в їхньому житті. Але і в даний час ці проблеми продовжують залишатися актуальними, проявляючись як у внутрішньо особистому плані, так і в міжособистісних зв’язках, у взаєминах між різними об’єднаннями, країнами та громадами. Актуальність дослідження даної теми також полягає в тому, що з проголошенням незалежності України, наша держава стала на шлях побудови правової, демократичної, соціально держави, що підтверджується нормами Основного Закону України. Права і свободи людини та їх гарантії визначають зміст і спрямованість діяльності правової держави. Держава відповідає перед людиною за свою діяльність. Утвердження і забезпечення прав і свобод людини є головним обов’язком держави1. Об’єктом дослідження за даною роботою є особисті права людини. Предметом дослідження виступає: історія формування особистих прав людини, види особистих прав людини, механізми реалізації та захисту особистих прав. При досліджені теми даної роботи використовувалися загальнофілософські та спеціально-юридичні методи пізнання. Мета курсової роботи полягає в наступному: поглибленні теоретичних знань, здобутих в процесі вивчення навчальної дисципліни в межах, якої виконується дана курсова робота; формуванні досвіду самостійної роботи з науковою та іншою юридичною літературою, статистичними даними та матеріалами правозастосовчої практики; напрацюванні досвіду самостійного аналізу положень нормативно-правових актів, виявленні прогалин, колізій та інших проблем законодавства; оволодінні навичками порівняльного аналізу законодавства різних країн, положень різних правових інститутів, різноманітних теорій та наукових позицій в правовій доктрині. Для досягнення мети дослідження в рамках вивчення теми «Особисті, громадянські права та свободи людини і громадянина в Україні» мені необхідно виконати наступні завдання: з’ясувати суть громадських (особистих) прав та їх відмінність від інших прав людини, проаналізувати історичні етапи формування особистих прав людини, проаналізувати механізми реалізації та захисту особистих прав людини в Україні з’ясувати ефективність виявлених механізм реалізації. Щодо рівня дослідження даної теми, то слід зазначити, що даній темі приділяла увагу велика кількість як українських так іноземних науковців, але зважаючи на те, що дана тема актуальна не лише з позиції вивчення нормативно-правових актів, що регулюють особисті права людини, а й з позиції аналізу чи існує в державі реальна можливість реалізовувати особисті права людини, відповідно існує об’єктивна потреба час від часу здійснювати дослідження особистих прав та свобод людини в Україні. У вивченні даної теми основними джерелами інформації виступали: міжнародно-правові акти, нормативно-правові акти України, монографії та наукові праці, що були опубліковані в періодичних фахових юридичних виданнях з даного питання.  

Выводы:Важлива ознака правової демократичної держави полягає  в тому, що права людини в ній набувають в ній самостійного юридичного значення і з ними мають співвідноситься всі закони у державі. Конституція є найвищим авторитетом, їй підпорядковується вся діяльність держави, партій та окремих осіб. Конституція України серед норм, у яких викладено основи конституційного ладу Української держави, містяться положення про те, що людина, її життя і здоров’я, честь і гідність, недоторканість і безпеку в Україні визнано найвищою соціальною цінністю, а права і свободи людини та їх гарантії визначають зміст і спрямованість діяльності держави.    Водночас цілий окремий Розділ ІІ Права, свободи та обов’язки людини і громадянина Основного Закону України присвячено правам, свободам та інтересам людини і громадянина. Викладене вище свідчить про те, що наша держава надає великого значення правам і свободам людини і громадянина, гарантіям їх реалізації. Держава не лише проголошує права й свободи людини, а й бере на себе обов’язок забезпечити умови для їх реалізації. Вона законодавчо забезпечує дотримання й захист цих прав. Згідно статті 22 Основного Закону України, конституційні права і свободи гарантуються і не можуть бути скасовані. Слід зазначити, що держава бере на себе відповідальність за забезпечення прав  людини, але й людина також несе відповідальність перед державою. Викладене вище підтверджується змістом статті 68 Конституції України, а саме: кожен зобов’язаний неухильно дотримуватися Конституції України та Законів України, не посягати на права і свободи, честь і гідність інших людей.          В розділі першому курсової роботи відображено становлення ідеї про права людини. Проаналізувавши матеріал викладений в розділі першому курсової роботи можна стверджувати, що сучасне розуміння особистих прав людини зумовлене рівнем та особливостями розвитку світової цивілізації й водночас спирається на попередній досвід людства, втілює релігійні, філософські, політичні, економічні, правові погляди багатьох народів різних епох. Протягом усієї історії людство вело боротьбу за свої права та їх юридичне закріплення в законах і кодексах, що є дуже важливим для захисту прав людини. В підрозділ 2.1. другого розділу курсової роботи розглянуто зміст особистих прав людини і громадянина у порівнянні з іншими правами. Термін «права людини» використовується для визначення широкого спектру прав — від права на життя до права на культурну самобутність. Вони включають усі елементарні передумови існування, відповідного людській гідності. Ці права можуть упорядковуватися і називатися по різному. На міжнародному рівні, як правило, існує відмінність між громадянськими та політичними правами, з одного боку, та економічними, соціальними та культурними правами, з іншого. Особисті права людини принципово відрізняються від інших прав за двома аспектами. По-перше, вони характеризуються тим, що: належать кожній людині тільки через її людську природу (нема необхідності їх купувати чи отримувати від когось); у визначених законом межах вони є невід’ємними; всі можуть їх застосовувати і користуватися ними рівною мірою. По-друге, основні обов’язки, що випливають з прав людини, покладені на держави та їхні уряди, а не на інших людей. В підрозділі 2.2 другого розділу курсової роботи розглянуто класифікацію особистих прав людини і їх зміст. Головними правами людини, що забезпечують її життя, цінності її особи, свободу та недоторканість, особисту безпеку, правовий захист, є громадські (особисті) права. Вони є невід’ємними, тобто належать людині як члену громадського суспільства, забезпечені законами і покликані захищати людину від свавілля держави та інших людей. Громадські права не надаються, а лише охороняються та гарантуються державою. До них належать: право кожного на життя; на повагу до його честі та гідності; на свободу та особисту недоторканість; на недоторканість житла; на таємницю листування, телефонних розмов, телеграфної та іншої кореспонденції; на захист від втручання в особисте та сімейне життя; на свободу пересування, вільний вибір місця проживання, право вільно залишати територію України; на свободу думки і слова, вільне вираження своїх поглядів і переконань; на свободу світогляду і віросповідань. Підрозділ 2.3 другого розділу курсової роботи відображає головні елементи механізму захисту та реалізації особистих прав людини. Механізм реалізації та механізм захисту особистих прав людини складаються з певного роду гарантій, способів та шляхів реалізації людиною та громадянином  своїх особистих прав. В розділі третьому курсової роботи йдеться про повноваження органів судової влади та правоохоронних органів в сфері захисту особистих прав людини і громадянина. Розглянуто також поняття судової влади та правоохоронних органів, адже усвідомивши призначення вказаних органів можна робити висновки стосовно їх повноважень в сфері охорони особистих прав та свобод людини і громадянина. Здійснивши дослідження теми даної курсової роботи, можна стверджувати, що на законодавчому рівні особисті права людини і громадянина врегульовані досить добре, а от головні зусилля нашій державі в особі відповідних органів необхідно прикласти для того, щоб забезпечити реальні можливості реалізації та захисту особистих прав людини і громадянина.  

Литература:1.     Конституція України від 28 червня 1996 р. за № 254к/96-ВР //Голос України -13.07.1996 р., № 128. 2.     Цивільний кодекс України від 16 січня 2003 р. за № 435-IV //Офіційний вісник України - 28.03.2003 р., ст. 461. 3.     Закон України «Про громадянство» від 08.10.1991 р.№ 1636-XII //Голос України - 13.11.1991 р. 4.     Закон України «Про Уповноваженого Верховної Ради України з прав людини» вiд 23.12.1997 р. № 776/97-ВР // Голос України від-20.01.1998 р. 5.     Закон України «Про державний захист працівників суду і правоохоронних органів» від 23.12.1993 р. за № 3781-XII // Голос України - 02.03.1994 р. 6.     Закон України «Про судоустрій України» від 07.02.2002 р. за № 3018-III //Урядовий кур’єр - 27.03.2002 р., № 58. 7.     Закон України «Про Конституційний Суд України» від 16.10.1996 р. за № 422/96-ВР // Урядовий кур’єр - 22.10.1996 р., № 200. 8.     Закону України «Про ратифікацію Конвенції про захист прав і основних свобод людини 1950 року» 17.07.1997 р. № 475/97-ВР //Голос України - 24.07.1997 р. 9.     Загальна декларація прав людини Прийнята і проголошена резолюцією 217 A (III)  Генеральної Асамблеї ООН від 10.12.1948 р.// Голос України  - 10.12.2008 - № 236, Ст. 3. 10.Міжнародний пакт про громадянські і політичні права //Міжнародний пакт ратифіковано Указом Президії Верховної Ради Української РСР № 2148-VIII від 19.10.1973 р. 11.Міжнародний пакт про економічні, соціальні і культурні права //Міжнародний пакт ратифіковано Указом Президії Верховної Ради Української РСР № 2148-VIII від 19.10.1973 р. 12.Науково-практичний коментар Господарського кодексу України: 2-е  вид., перероб. і допов. / За заг. Ред.. Г.Л. Знаменського, В.С. Щербини; Кол. Авт.: О.А. Беляневич, О.М. Вінник, В.С. Щербина та ін. – К.: Юрінком Інтер, 2008. - 720 с. 13.Науково-практичний коментар Цивільного кодексу України: У 2 т. – 3 – є вид., перероб. і доп. /За ред. О.В. Дзери (кер. Авт. Кол.), Н.С. Кузнецової, В. В. Луця. – К.: Хрінком Інтер, 2008. – Т.І. – 832 с. 14.М.С. Кельман, О.Г. Мурашин. Загальна теорія держави і права. Підручник – К.: Кондор, 2006 – 477 с 15.Котюк В.О. Загальна теорія держави і права: Навчальний посібник. – К.: Атіка, 2005. – 432 с. 16.Кравченко В.В. Конституційне право України: Навчальний посібник. – Вид. 6-те, виправл. та доповн. – К.: Атіка, 2008 – 592 с. 17.Шукліна Н.Г. Конституційно – правове регулювання прав і свобод людини і громадянина в Україні (проблеми теорії і практики): Монографія. – К.:Центр навчальної літератури, 2005