Поняття «трагічного» та його зміст, та спільне між табу та сучасною моральною мовою

Содержание:Вступ 2 1. Поняття „трагічне” та його зміст 4 2. Спільне між табу та сучасною моральною мовою 11 Висновки 14 Список використаної літератури 16 Додаток 17

Вступление:Основні естетичні категорії, до яких відноситься категорія „трагічне” – це своєрідна модель естетичної практики, логічна форма фіксації історичного досвіду естетичної діяльності, фундамент естетичного аналізу мистецтва. Аналіз естетичних категорій має суттєве значення для художньої критики, об’єктивної аргументації оцінки того чи іншого твору, глибокого розуміння творчої діяльності митця. До основних естетичних категорій належить і категорія „трагіч¬не”, яка пов’язана з іменами таких видатних митців та дослідників, як Арістотель, У.Шекспір, Ж.Расін, Ф.Шіллер та ін. Класичні форми трагічних конфліктів, втілені у творах мистецтва, свідчать про дедалі глибше розуміння людством суперечності між свободою людської діяльності й учинків та об'єктивною дійсністю, що проти¬стоїть волі людини. Історично першою формою трагічного конфлікту є конфлікт життя і смерті. Трагічність смерті могла усвідомлюватися лише на тлі вже усвідомлюваного безсмертя людського роду, яке стало можливим тіль¬ки завдяки історії, тобто трагічна самосвідомість була естетичною формою історичної свідомості. У XX ст. західна естетика змінила свої уявлення про трагічне порівняно з класичним його розумінням. Увага зосередилася здебільшого на осо¬бистих переживаннях. Історичні події, соціальний осередок хоч і сприймалися як необхідні, та все ж вважалися зовнішніми обставина¬ми, які не зумовлюють суті трагічного конфлікту. У класичних системах трагічне уявлялось якимось перехрестям найзагальніших суперечностей між ідеальним і реальним, індивідом і суспіль¬ством, старим і новим порядками, між прагненням людини і „хитрістю” світового розуму тощо. Історія ніби наповнювала трагічне змістом. Творці нового мистецтва та автори сучасних естетичних теорій вказують на іншу причину глобальної важливості, що зумовлює тра¬гічність людського життя. Віднаходять вони її в якихось постійних, вічних умовах існування. Слід зауважити, що сучасне розуміння тра¬гічного позначене крайнім песимізмом. Убогість індивідуального іс¬нування, поразки, що постійно переслідують людину, зовсім позбав¬лені виправдувального космічного і справедливого порядку, як це бу¬ло в античності, або історичної доцільності, що непідвладна розумін¬ню окремої особи. То є спроби осягнути трагізм без його позитивно¬го розв'язання або виправдання. Другим важливим питанням, яке висвітлюється в даній роботі, є питання спільного між табу та сучасної моральною мовою. Табу (полінезійське слово) – заборона вживання певних слів з причин релігійних, політичних, моральних, етичних, яка викликає необхідність заміни і тим самим створює умови для виникнення нових стилістичних засобів: парафраз, метафор, евфемізмів. У сучасному світі вимоги до моральної мови змінились порівняно з первісними уявленнями, проте деякі табуйовані слова, вирази зустрічаються і зараз, особливо це стосується вимог української літературної мови.

Выводы:Отже, естетична категорія трагічного відображує гострі суспільні суперечності, бо¬ротьба яких завершується заги¬беллю прогресивних сил. Проте, гинучи, вони залишаються у сві¬домості людей безсмертними як символ майбутнього, стимул до подальшого суспільного розвитку. В умовах античності трагедія насамперед розглядається як розкол цілого на ворогуючі частини, наслідком чого є загострення трагічних конфліктів влади, обов'язку, честі. Зовсім в іншому аспекті подана трагедія в часи середньовіччя. Присвячуючи своє життя богу, трагічний герой уособлював перед¬усім ідею страждання, мучеництва. Наслідком трагічної дії виступа¬ли почуття втіхи, розради. У сучасній літературі можна навіть зустріти визначення середньовічної трагедії як „трагедії втіхи і розради”. Класицизм, який досяг певних вершин саме на французькому ґрунті, був художнім виразником ідеології абсолютизму. Це приводило до того, що класицисти справжніми героями вважали представників лише певних соціальних верств. Тому герой трагедії класицизму – це обов'язково король, полководець, видатний політичний діяч. Мис¬тецтво класицизму розвивалося за чітко сформульованими законами, і будь-яка спроба зруйнувати закон, привнести індивідуально-творче бачення розглядалася теоретиками класицизму як насаджування хиб¬них ідей, хибного шляху. Естетична думка XX ст. активно продовжує роз¬робку проблем трагічного. При цьому йдеться не про якусь окрему країну або про конкретну практику мистецтва. У поняття трагічного починають вклада¬ти глибоко філософський, моральний зміст. Трагіч¬не аналізується в широкому контексті загальних смисложиттєвих проблем, проблем майбутнього людської цивілізації. Щодо другого питання, то тут важливо зрозуміти що таке табу, звідки походить це слово, що воно означало на етапі свого виникнення та в наш час. Суспільна заборона – чогось не торкатися, щось не вживати, про щось не говорити тощо – має назву полінезійського походження – табу. Табуювання слів, невербальних знаків, дій і т. ін. відоме з прадавніх часів. У народів, що перебувають на невисокому рівні культурно-цивілізаційного розвитку, воно пов'язане з міфічними уявленнями, з вірою в магію слів і речей, у сучасних суспільствах воно мотивоване політичними, етичними й естетичними міркуваннями та уподобаннями. Спілкуючись із представниками інших народів, дуже бажано знати, що є образливим для них, що у них табуюється. На заміну табуйованим словам часто приходять слова-замінники – евфемізми. Евфемізми дають можливість мовцеві висловити те, що він уважає за доцільне, але у формі, прийнятній для співрозмовника. У наш час використання евфемізмів не так поширене, яку XIX і на початку XX століття, але воно залишається ефективним засобом етикетного спілкування, тому що як сказати часом не менш важливо, ніж що сказати.

Литература:1. Естетика: Підручник / Л.Т.Левчук, В.І.Панченко, О.І.Оніщенко, Д.Ю.Кучерюк; За заг. ред. Л.Т.Левчук. – 2-ге вид., допов. і переробл. – К.: Вища школа, 2006. – 431 с. 2. Левчук Л.Т., Оніщенко О.І. Основи естетики: Навч. посіб. – К.: Вища шк. – 2000. – 271 с. 3. Любимова Т.Б. Трагическое как эстетическая категория. – М., 1985. – 85 с. 4. Радевич-Вінницький Я. Етикет і культура спілкування. – Львів: В-во „СПОЛОМ”, 2001. – 223 с. 5. Сморж Л. Естетика. Навч. посіб. – К.: Кондор, 2005. – 368 с. 6. Эстетика: Учебное пособие / Под ред. проф. В.А.Лозового. – Сумы: Издательство „Университетская книга”, 1999. – 302 с. Яковлев Е.Г. Эстетика: Учебное пособие. – М.: Гардарики, 2003. – 464 с.