Выводы:Отже, проаналізувавши усе вищевикладене, можна зробити наступні висновки та узагальнення:
У сучасних умовах світової глобальної фінансової кризи кількість проблемних банків в економічних системах усіх країн світу невпинно зростає. При цьому важливо розуміти, що вчасно виявлена та усунена “проблемність” банку не буде негативно впливати на стан розвитку всієї банківської системи і спричиняти системні негаразди. А тому вчасне виявлення проблемних банків в сучасній практиці банківського нагляду, наразі, набуває особливо актуального забарвлення.
Головною функцією банківського нагляду НБУ є виявлення проблемних банків і застосування відповідних заходів щодо них.
Нагляд за діяльністю банків НБУ та його установи традиційно здійснюють за допомогою двох методів: безвиїзний (дистанційний, заочний) нагляд; виїзне інспектування банків.
Безвиїзний нагляд – це дистанційний моніторинг діяльності окремих банків і банківської системи в цілому, а також застосування наглядовими органами певних заходів з метою реагування на проблеми і недоліки, виявлені в діяльності банків. Безвиїзний нагляд ґрунтується на аналізі звітності, що подасться органам банківського нагляду на регулярній основі і дає їм можливість відстежувати фінансовий стан банків.
Інспекційні перевірки банків на місцях повинні проводитися кваліфікованими спеціалістами банківського нагляду, які здатні оцінити ступінь ризиків, на які наражається той чи інший банк, і визначити якість управління цими ризиками. Інспектування дозволяє органам банківського нагляду відстежувати такі аспекти діяльності банків: достовірність звітності; дотримання законів і нормативних актів; надійність управління банком; стійкість фінансового стану банку.
Оптимальний варіант банківського нагляду передбачає координацію зусиль безвиїзного нагляду та інспектування, тому що ці наглядові методи є взаємодоповнюючими. З погляду розумного (пруденційного) банківського нагляду проблемним є банк, який демонструє можливість чи вірогідність банкрутства; банкрутство банку може зумовити одна з двох класичних причин:
1) неплатоспроможність, що означає відсутність у банку достатньої кількості активів, щоб виконати свої зобов’язання. Іншими словами, коли банк відчуває дефіцит власних коштів (має від’ємний капітал), він визнається неплатоспроможним;
2) неліквідність, тобто банк не у змозі виконати свої зобов’язання перед вкладниками чи кредиторами.
Проблемна діяльність визначається безвиїзним (оперативним) наглядом на підставі аналізу дотримання комерційним банком як обов’язкових економічних нормативів, так і орієнтовних показників. Перелік оперативних показників може бути значним, що обумовлюється різноманітністю банківських операцій та багатоваріантністю аналітичних висновків. Негативний висновок за результатами аналізу оперативних показників може свідчити про наявність деяких проблем у діяльності комерційного банку та бути підставою для проведення інспекційної перевірки. Включенню банку до категорії проблемних має передувати застосування службою банківського нагляду комплексу попереджувальних заходів на підставі результатів безвиїзного контролю.
Вплив світової фінансової кризи наглядно продемонстрував нездатність вітчизняної банківської системи протистояти її викликам, мобільно пристосовуватись до постійно змінюваних ринкових умов і проявив потенційні ризики її дестабілізації. У зв’язку з цим, питання дослідження причин і наслідків глобальних фінансових криз на банківський сектор України є на сьогодні надзвичайно актуальним.
Питома вага банків, до яких запроваджені певні заходи наглядового реагування, в загальній кількості банків України не сягає навіть 0,5%, що загалом свідчить або про пасивну політику Нацбанку в цьому напрямку, або про формальну “безпроблемність” вітчизняних банків. Однак, якщо звернутися до статистики тимчасових адміністрацій, введених в банках України з метою налагодження фінансового стану окремих банків, то тут вже питома вага проблемних банків підвищується до позначки, що дещо вища 0,5% і, зважаючи на сучасний стан в банківській системі України, це ще не кінцева межа. Нагадаємо, що за офіційними даними НБУ на 16 березня 2009 року тимчасові адміністрації введені в десяти банках України.
На січень 2009 року від ліквідації банківських установ України постраждали господарюючі суб’єкти на суму 225 млн. грн. та фізичні особи на суму 146 млн. грн. Хоча не можна не звернути увагу, що заборгованість клієнтів цих банків за кредитами числиться у сумі 1084 млн. грн. за господарюючими суб’єктами та у сумі 197 млн. грн. за домашніми господарствами, що свідчить про невірну та ризикову політику кредитування даних банківських установ, яка в більшості випадків і призвела до їх ліквідації. Банківський нагляд повинен уміти виявляти внутрішні проблеми банку. Ними можуть бути шахрайські дії, порушення законів і нормативних документів тощо. Загалом з погляду оцінки його фінансового стану основна увага має приділятися платоспроможності і ліквідності.
У разі виявлення проблем у діяльності банків органи банківського нагляду можуть прийняти рішення про застосування таких заходів:
- вимагати, щоб банк терміново збільшив розмір капіталу до рівня, який відповідає встановленим нормативам, і завдяки цьому забезпечив повний захист коштів вкладників;
- передбачити реорганізацію (придбання даного банку більш сильним, у власність якого перейдуть всі депозитні зобов’язання), отже, його вкладники стануть клієнтами більш стійкого банку, не зазнаючи при цьому втрат;
- припинити діяльність банку і почати процедуру його ліквідації відповідно до чинного законодавства.
Національним банком України на постійній основі проводиться моніторинг розвитку економіки України, результати якого узагальнюються в річних звітах про діяльність НБУ та різноманітних статистичних виданнях Нацбанку. Такий моніторинг дозволяє виявити тенденції сучасного економічного розвитку та певним чином спрогнозувати подальші перспективи їх впливу на роботу, зокрема, банківської системи держави.
Зважаючи на сучасний стан банківської системи України, на наявні проблеми у діяльності вітчизняних банків пропонуємо застосування наступних превентивних заходів впливу до проблемних банків. По-перше, для поліпшення ситуації з банківською ліквідністю та капіталом необхідно прискорити введення тимчасових адміністрацій в проблемні банки. Це дозволить якнайшвидше відновити довіру до банківської системи України, а отже, підвищити її надійність. Одним з шляхів виходу з кризової ситуації може стати приєднання проблемних банків до великих фінансово-кредитних установ, причому стимулювати такі процеси повинен Нацбанк. Це можливо зробити шляхом надання банкам-санаторам рефінансування зі сторони НБУ, а також відповідної грошової підтримки їх зі сторони Уряду України. Водночас, для вирішення таких завдань можлива також передача проблемних банків в управління Фонду гарантування вкладів фізичних осіб або створення спеціалізованого державної установи по роботі з проблемними активами, яка буде управляти майном банкрутів або викуповувати безнадійні борги у кредитно-фінансових установ. В умовах, що склалися, важливо також не допускати збільшення частки проблемних активів банку до 15%, бо це може призвести до непередбачуваних наслідків в розвитку банківської системи України. Окрім того, для відновлення ліквідності банківської системи України важливо також розблокувати ринок міжбанківських кредитів шляхом надання гарантій Уряду за участю Нацбанку.