Главная » Примеры работ » Курсовая работа по ценным бумагам

Выполним под заказ вашу работу по вашим требованиям

Зміст 

Вступ...............................................................................................................................3
Розділ 1. Теоретичні засади організації ринку похідних цінних паперів.............................................................................................................................5
1.1. Поняття похідних цінних паперів..............................................................................5 
1.2. Види похідних цінних паперів...................................................................................8
Розділ 2. Аналіз ринку похідних цінних паперів в Україні..............................................16
2.1. Основні тенденції на ринку похідних цінних паперів України.................................16
2.2. Динаміка та структура українського ринку похідних цінних паперів......................19
2.3. Визначення доходності угод із похідними цінними паперами.................................23
Розділ 3. Перспективи розвитку ринку похідних цінних паперів в Україні.....................27
3.1. Використання світового досвіду створення умов для розвитку ринку
похідних цінних паперів.................................................................................................27 
3.2. Перспективи використання депозитарних розписок в Україні...............................30
3.3. Перспективи використання кредитних деривативів в Україні.................................35
Висновки.......................................................................................................................39
Список використаної літератури...................................................................................43

 

 Вступ 

 

В ринкових умовах господарювання невід’ємною частиною сталого розвитку економічних процесів між різними суб’єктами господарювання є розвиненість фінансового ринку. При цьому, враховуючи можливість виконання функцій фінансового посередника різними інститутами, визначальним елементом такого ринку все ж таки слід вважати ринок цінних паперів. Саме фондовий ринок може бути незалежним індикатором сталості та визначеності щодо перерозподілу фінансових і грошових ресурсів, оскільки цей ринок є одночасно сегментом грошового ринку та ринку капіталів.
       Ринок цінних паперів (фондовий ринок) уособлює оборот еквівалентів вартості у вигляді грошових документів, що є важливим інструментом ринкової економіки. Разом з цим слід звернути увагу на нерівномірність розвитку окремих сегментів фінансового ринку, що особливо стосується ринків, які розвиваються (за рівнем розвитку інституційного середовища) внаслідок підвищеного ступеня утворення ризикоформуючих факторів. Саме ринок деривативів може виступати не лише як захисний бар’єр щодо поширення виникаючих ризиків, а й бути основою для формування інноваційних продуктів на фінансовому ринку з метою його розширення та зростання. У підсумку це й визначає актуальність обраного напрямку дослідження, його значимість з точки зору вирішення проблемних питань розвитку вітчизняного ринку цінних паперів.
       На відміну від акцій і облігацій, поява яких зумовлена безпосередніми потребами відтворювального процесу, виникнення похідних цінних паперів викликано необхідністю перерозподілу цінових ризиків, основна економічна функція яких – надання суб'єктам механізму хеджування, тобто страхування від зміни цін на ринку капіталів. Ринок похідних цінних паперів – найбільш динамічний сегмент світових фондових ринків. В Україні процес реєстрації похідних цінних паперів розпочався у 2000 році. Проте на даний час обсяги торгівлі похідними цінними паперами замалі в Україні, що пов‘язано із впливом світової фінансової кризи на країну, а також із слабким рівнем розвитку цього ринку, малим досвідом, недосконалим нормативно-правовим забезпеченням.   
       Отже, актуальним є питання дослідження ринку цінних паперів України та визначення напрямків його розвитку.
       Метою роботи є дослідження особливостей та можливих напрямків розвитку фондового ринку України, зокрема функціонування українського ринку похідних фінансових інструментів.
       Для досягнення мети роботи були поставлені наступні завдання:
       -      дослідити сутність похідних цінних паперів;
       -      розглянути види похідних фінансових інструментів;
       -     дослідити механізм укладання біржових угод із похідними цінними паперами;
       -      проаналізувати обсяги та структуру ринку похідних цінних паперів в Україні;
       -      дослідити напрямки розвитку ринку похідних цінних паперів в Україні.    
        Об‘єктом дослідження виступає ринок похідних цінних паперів.
       Предметом дослідження виступають проблеми розвитку ринку похідних цінних паперів в Україні.
       Для написання роботи була використана наукова і методична література провідних вітчизняних вчених, статті періодичних видань, нормативно-правові акти, офіційні дані державних органів України.
       Під час написання роботи були використані методи наукового пізнання, економічного аналізу, статистичні показники динаміки і структури.

Розділ 1. Теоретичні засади організації ринку похідних цінних паперів

1.1. Поняття похідних цінних паперів
 

       Забезпечення обороту фінансових ресурсів на ринку цінних паперів України здійснюється через цінні папери, які поділяються, відповідно до чинного законодавства, на такі групи: 1) пайові цінні папери, за якими емітент не несе зобов'язання повернути кошти, інвестовані в його діяльність, але які засвідчують участь у статутному фонді, надають їх власникам право на участь в управлінні справами емітента й одержання частини прибутку у вигляді дивідендів та частини майна при ліквідації емітента; 2) боргові цінні папери, за якими емітент несе зобов'язання повернути у визначений термін кошти, інвестовані в його діяльність, але які не надають їх власникам права на участь в управлінні справами емітента; 3) похідні цінні папери, механізм обігу яких пов'язаний з пайовими, борговими цінними паперами, іншими фінансовими інструментами чи правами щодо них 19, с.5.
       Перелік видів цінних паперів, які можуть випускатися і обертатися в Україні, визначається ст. 3 Закону України "Про цінні папери і фондову біржу". Відповідно до цього закону, до випуску та обігу в нашій державі допущені: акції, облігації внутрішніх державних і місцевих позик, облігації підприємств, казначейські зобов'язання держави, ощадні сертифікати, векселі, приватизаційні папери 1. Крім перелічених видів цінних паперів, що є за своєю економічною природою фіктивним капіталом першого порядку, в практиці фондової біржі широко застосовуються також похідні цінні папери – фіктивний капітал другого і третього порядків. До них належать депозитні свідоцтва і варіанти, сертифікати інвестиційних фондів та компаній, опціони і ф'ючерси 21, с. 278.
       Згідно Закону України  «Про державне регулювання ринку цінних паперів в Україні» 2 похідні цінні  папери  -  цінні  папери,  механізм випуску та обігу яких пов'язаний з правом на  придбання  чи  продаж  протягом терміну, визначеного договором (контрактом), цінних паперів, інших фінансових та/або товарних ресурсів.
       Хаб‘юк О. зазначає, що  похідний фінансовий інструмент, похідний цінний папір, дериватив (англ. derivative) — фінансовий контракт, або фінансовий інструмент, цінність якого походить з ціни чогось іншого (основи). Основою такого фінансового інструменту можуть бути активи (наприклад, сировинні матеріали, акції, житлові застави, нерухоме майно, облігації, позики), індекси (наприклад, відсоткові ставки, валютні курси, фондові індекси, індекси споживацьких цін), або інші (такі як погодні умови). Кредитні похідні фінансові інструменти походять від позик, облігацій чи інших форм кредитування 22, с.85.
       Отже, саме поняття «похідні фінансові інструменти» узагальнює в собі множину таких синонімів, як деривативи, похідні інструменти або похідні цінні папери, що змістовно визначає певний різновид інструмента фінансового ринку, вартість якого опосередковується вартістю одного або кількох базових активів, які знаходяться в основі його утворення. Тобто, змістовна навантаженність на термін «похідний» узагальнює  природу виникнення відповідних інструментів фінансового ринку в залежності від застосування, насамперед, базових різновидів активів. Таким чином, наведене вище дозволяє подати уточнене визначення поняття «похідні фінансові інструменти» у такий спосіб: похідні фінансові інструменти – це строкові інструменти фінансового ринку, які здатні не лише приносити інвестиційний доход, а й відтворювати потоки платежів, вартість яких залежить від вартості інших, більш первинних базисних активів та які в змозі управляти ризиком, підвищувати ефективність ринку на підставі відповідного інформаційного забезпечення, активізувати формування та розвиток фінансових інновацій 5, с.54. 
       Данькевич А.П. зазначає, що вторинні фінансові інструменти або деривативи – цінні папери, що підтверджують право або зобов’язання їх власника купити або продати первинні цінні папери, які обертаються, валюту, товари або нематеріальні активи на попередньо визначених умовах у майбутньому. Вони використовуються для проведення спекулятивних фінансових операцій та страхування цінового ризику (“хеджування”). Похідні цінні папери – цінні папери, механізм випуску та обігу яких пов’язаний з правом на придбання чи продаж протягом терміну, встановленого договором, цінних паперів, інших фінансових та/або товарних ресурсів 7, с.64.
       Деривативи (похідні фінансові інструменти) мають дві складові, які відрізняють їх від звичайних продуктів:
       1. Вони не потребують первісних інвестицій або потребують їх у досить
обмежених обсягах, на відміну від інвестицій у звичайні продукти, які
мають аналогічні характеристики.
       2. Ціна (справедлива вартість) цих продуктів змінюється залежно від зміни вартості базових продуктів – цінних паперів та інших ринкових факторів.
       Обов’язковою характеристикою деривативів є те, що вони всі без винятку мають чітко встановлений термін дії, до настання якого обов’язково мають бути погашені. У цьому вони схожі на боргові інструменти, однак відрізняються від безстрокових пайових інструментів 25, с. 146.
       Прообразами перших строкових угод були угоди з купівлі-продажу акцій перших акціонерних товариств Англії. Акції цих компаній користувались таким великим попитом, що нерідко продавались з поставкою в майбутньому 23.
       Строкові угоди в сучасному розумінні цього слова виникли на початку XVIII ст. Торгівля першими строковими контрактами розпочалася в прикордонних районах Середнього Заходу СІЛА. Це були форвардні контракти на поставку зерна та кукурудзи. Виробники сільгосппродукції, продаючи форвардні контракти на поставку певного виду продукції, одержували додаткові прибутки у разі отримання високого врожаю, падіння цін на ринку та продажу за більш високими цінами, зафіксованими у форвардних контрактах. У разі невисокого врожаю та зростання цін на ринку виробники продукції зазнавали збитків, продаючи за невисокими цінами, зафіксованими у контрактах. Проте в будь-якому разі вони, продаючи свою продукцію за форвардними контрактами, гарантували собі надходження певних сум грошових коштів та реалізацію виробленої продукції.
       З подальшим розвитком зернової торгівлі в 1848 р. у Чикаго була створена перша біржа з торгівлі строковими контрактами на сільськогосподарську продукцію, яка отримала назву "Чиказька торгова палата" ("Chicago Board of Trade").
       У 1982 р. з'явився новий вид контрактів — опціони на ф'ючерси. Це були опціони на ф'ючерси казначейських облігацій. У цьому році також були укладені перші свопи — угоди, які суттєво відрізнялись від інших деривативів і які згодом зайняли провідне місце на ринку строкових угод. В основі свопів — зміна грошового потоку з одними характеристиками на грошовий потік з іншими характеристиками. Одним із перших офіційно згаданих свопів був своп, пов'язаний з випуском у 1982 р. Дойче банком 7-річних єврооблігацій на загальну суму 300 млн. дол. США. У 1991 р. угоди своп були укладені на суму 4500 млрд. дол. США, що становило половину вартості емітованих у світі акцій та третину вартості непогашених облігацій. На сьогодні ринок свопів перевершив за своїми обсягами ринки всіх інших похідних інструментів, разом взяті.

 1.2. Види похідних цінних паперів

       Данькевич А.П. зазначає, що деривативи класифікуються залежно від складу первинних фінансових інструментів, наприклад: фондові, валютні, страхові, товарні і т. п. До них входять: опціони, свопи, ф’ючерсні і форвардні контракти 7, с.65.
       Хаб‘юк О. визначає такі основні види похідних фінансових інструментів як форвардні та ф'ючерсні контракти, опціони та свопи (рис. 1.1) 22, с.85.

Рис. 1.1. Види похідних фінансових інструментів

       Вимоги або зобов’язання в рамках умовних фінансових контрактів залежить від умов угоди. Реалізація фінансового контракту опціонного типу залежить від рішення одного з контрагентів контракту. Наприклад, покупець опціону „колл лонг” американського типу має право купити визначені цінні папери (надалі – ЦП) за визначеною ціною до визначеної дати. Якщо ціна, зазначена в контракті протягом усього строку дії контракту є вищою за ринкову, тоді власник такого опціону просто не використовує його – опціон пропадає. Окрім опціонів американського типу існують опціони європейського та бермудського типу. Така класифікація здійснена за критерієм часового виконання опціону. В основному, опціони поділяють на "прості" – з простою структурою, та екзотичні – зі складною. Іншим типом умовних фінансових контрактів є страхування. Вимоги страхувальника до страховика залежать від того, чи вступила умова виплати страховки, наприклад, дефолт якогось боржника. В цю категорію можна також віднести кредитні дефолтні свопи та інші кредитні деривативи, хоча свопи трактуються в основному як безумовні контракти.
       Вимоги або зобов’язання в рамках безумовних фінансових контрактів передбачають обов’язкову поставку та оплату визначеної кількості базових активів за встановленою ціною на якийсь майбутній термін. Якщо таким безумовним контрактом торгують на біржі, тоді він називається ф’ючерсом на відміну від форварда, який є результатом індивідуальних домовленостей. Позабіржові фінансові контракти відомі також під назвою "Over-the-counter" (OTC) (англ. – через прилавок). Опціонами також можуть бути біржовими або позабіржовими. В разі здійснення трансакції через біржу існує впевненість щодо його виконання контракту навіть у випадку дефолту контрагента, оскільки останній ризик бере на себе кліринговий відділ біржі (англ.: "Clearing House") 22, с.86.
       Найпростіший похідний фінансовий інструмент – форвард. Його сутність полягає у фіксації умов угоди у визначений момент часу та відкладанні остаточного розрахунку за угодою на певний термін. Форвардні угоди не можуть існувати без базових активів, оскільки саме базові активи є предметами купівлі-продажу. Форвардні контракти укладаються за ціною, яка може відрізнятися від поточної ціни базового активу. Різниця між поточним та форвардним курсом становить форвардну премію чи дисконт.
       Фактично форвардна угода – це звичайна угода купівлі-продажу цінного паперу, лише з відстрочкою її виконання. Основними характеристиками форварду є те, що умови угоди незмінні, однак будь-яка зі сторін угоди може продати її (шляхом переуступки права вимоги до іншої сторони) третій особі до моменту виконання угоди 25, с.146.
       Необхідність використання форвардних угод була обумовлена пошуком захисту від ризику зміни вартості базового активу. Укладаючи угоду сьогодні, сторони фіксують для себе майбутню вартість базового активу, причому така фіксація є взаємовигідною, оскільки сторони виходять із різних очікувань щодо динаміки курсу (вартості) базового інструменту.
       Хоча форвардні угоди допускають можливість переуступки права вимоги третій стороні, однак на практиці це відбувається вкрай рідко через те, що обсяг операції та її умови, зокрема щодо строку розрахунку, обрані таким чином, що задовольняють конкретні сторони угоди, але можуть не влаштовувати третю сторону.
       Ф'ючерс – також є контрактом, згідно з яким особа, що уклала його, бере на себе зобов'язання після закінчення певного строку продати клієнтові (або купити в нього) відповідну кількість фінансових інструментів за обумовленою ціною 21, с.278.
       Відомо кілька позицій, за якими ф'ючерс відрізняється від опціону:
          - укладання ф'ючерсного контракту не є актом купівлі-продажу;
          - розрахунки після закінчення терміну ф'ючерсного контракту є обов'язковими;
          - ризик за ф'ючерсним контрактом більш високий.
       З розвитком і вдосконаленням ринкових відносин у біржових торгах дедалі ширше використовуються ф'ючерсні угоди – інструмент страхування виробників і споживачів біржових товарів від несприятливих змінюнь цін на них. Ф'ючерсні контракти передбачають поставку практично ще не виготовленого товару в майбутньому в конкретний, порівняно віддалений строк за котирувальною ціною періоду поставки. До строку виконання угоди в клірингову палату біржі вноситься невелика сума застави.
       Опціон – це угода між партнерами, один з яких виписує і продає опціонний сертифікат, а інший – купує його, тобто отримує право до обумовленої дати за фіксовану ціну придбати певну кількість акцій у особи, яка виписала опціон, або ж продати їх.
         Відомі два різновиди опціонів:
        - "американський", який реалізується протягом всього терміну контракту;
        - "європейський", котрий реалізовується до певної дату.
       Мета опціонної торгівлі – уникнути ризику, пов'язаного з торгівлею ф'ючерсними контрактами. Опціонна угода – це контракт між двома контрагентами, один з яких отримує премію і бере на себе зобов'язання продати або купити, а другий – виплачує премію і одержує право купити або продати конкретний товар за конкретною ціною протягом встановленого часу. На біржі торгують опціонами на ф'ючерсні контракти, тобто, крім ціни і позиції (строку поставки), погоджених між сторонами по звичайному ф'ючерсному контракту, контрагенти домовляються також і про премію (опціон), яку одна сторона виплачує другій стороні. Таким чином, ціна опціону – це сума, що сплачується покупцем опціону його продавцю. При цьому покупець опціону не має ніяких інших зобов'язань, крім заплаченої суми, що становить його максимальний ризик.
       На відміну від форвардів та ф’ючерсів, які є обов’язковими для виконання обома сторонами угоди, опціонні контракти мають асиметричну зобов’язаність: одна сторона угоди (власник опціону) має право вирішувати, виконувати угоду чи ні, а друга сторона (продавець опціону) бере на себе зобов’язання виконати волю власника опціону. Залежно від того, продається чи купується базовий актив, опціони поділяють на опціони “пут” та опціони “кол”. Опціон “пут” – це угода, яка надає одній стороні право, але не зобов’язання, продавати певний актив на визначених умовах або протягом певного періоду часу (американський опціон), або у призначену наперед дату (європейський опціон), та встановлює безумовне зобов’язання іншої сторони угоди викупити цей актив, у разі якщо перша сторона виявить бажання його продати. Відповідно опціон “кол” – це угода, яка надає одній стороні право купити певний актив із тими самими застереженнями, які існують щодо опціонів загалом (умови, терміни тощо) 25, с.148.
       За кожними опціонним контрактом завжди одночасно існує один продавець та один покупець. Ризики цих двох сторін угоди абсолютно різні, тому порядок обліку опціонів продавцем і покупцем суттєво відрізняються:
       - покупець опціону має право відмовитися від виконання угоди, якщо її умови для нього менш вигідні порівняно з поточними ринковими умовами. У такому разі його збиток обмежується величиною сплаченої опціонної премії, а потенційний прибуток необмежений;
       - продавець опціону повністю залежить від волі покупця, тому змушений буде діяти тільки на шкоду собі. Його прибуток обмежений величиною отриманої опціонної премії, а збиток є необмеженим.
       Отже, на практиці слід чітко розрізняти поняття “покупець базового активу” та “покупець опціону”, оскільки покупець опціону може виступати або продавцем активу, або його покупцем. Те ж саме стосується й понять “продавець базового активу” та “продавець опціону”.
       Головною ознакою опціонів, яка відрізняє їх від інших видів похідних фінансових інструментів, є те, що в ході укладання угод завжди відбувається передача опціонної премії – суми, яку покупець опціону платить продавцеві. Без перерахування опціонної премії опціон не набуває чинності. У цьому сенсі опціони схожі на договори страхування, за якими страховик сплачує страхову премію.
       Залежно від того, яким чином поточні ринкові умови співвідносяться з умовами укладених опціонів, угоди такого виду можуть перебувати в одній з трьох ситуацій, які характеризують доцільність виконання опціону з позиції його покупця:
        - з виграшем (In-The-Money, ITM) – опціон вигідний для його покупця з перспективою виконання. Покупець опціону має прибуток, продавець – збиток;
      - з програшем (Out-of-The-Money, OTM) – опціон не вигідний для його покупця без перспективи виконання. Покупець опціону несе збиток у вигляді сплаченої премії, яка одночасно є прибутком продавця опціону;
       - без виграшу (At-The-Money, ATM) – ціна базового активу дорівнює ціні виконання опціону, що є нейтральним результатом для обох сторін.
       Варіанти становлять специфічний вид цінних паперів, котрі випускаються разом з привілейованими акціями та облігаціями й дають власникові право на купівлю простих акцій за обумовленою ціною протягом встановленого періоду 21. Варіанти дають змогу акціонерному товариству знизити частку регулярних виплат по облігаціях чи привілейованих акціях, що надає змогу інвесторам одержувати прибуток на різниці курсів простих акцій у випадку її зростання порівняно з обумовленою у варіанті. Їх відрізняє від опціонів більш довгий термін, а також факт, що опціон, природно, випускається на наявний актив. В останні роки варранти усе частіше випускаються з облігаціями, що зробило останні більш привабливими в очах інвесторів. Купляючи облігацію, власник, фактично, видає кредит, що повинен принести прибуток, достатній для сплати відсотків і дивідендів.
       На окрему згадку заслуговують свопи (від англ. swap – обмін), які тут визначаються як безумовні позабіржові контракти, що передбачають обмін активами та / або платежами, пов’язаними з цими активами. Обмінювати можна широкий спектр різних активів – кредити, валюту, відсоткову ставку, цінні папери, корзину активів, опціони, індекси та навіть борги держав. Наприклад, японська фірма потребує кредит в розмірі 1 млн. євро, а взамін може надати кредит в еквівалентній вартості в єнах, оскільки останній вона може отримати на пільгових умовах від японського банку. Грецька ж фірма знаходиться в протилежній ситуації – їй потрібний кредит в єнах, а вона може запропонувати кредит в євро на пільгових умовах. Від свопу виграють обидві фірми – вони отримують потрібний їм кредит на пільговій умові, уникаючи при цьому валютних ризиків 22, с.86.
       Свопом називають похідний фінансовий інструмент, за яким відбувається обмін двома різними базовими активами або протягом певного періоду часу (процентний своп), або на певний період часу із подальшим зворотнім обміном (валютний своп).
 Процентний своп – це угода між двома сторонами про зустрічний обмін упродовж певного періоду часу з обумовленою періодичністю потоками грошових коштів, які розраховуються від однієї узгодженої величини (“умовної суми”), але за різними ставками чи базами розрахунку.
         Валютний своп – це угода між двома сторонами про тимчасовий обмін двома валютами з подальшим зворотнім обміном у заздалегідь визначений час та за певним курсом. Особливістю валютного свопу є те, що фактично він складається із двох угод – спот-угоди (обмін валютою зараз) та форвард- угоди (зворотній обмін у майбутньому).
        На фондовому ринку з економічної точки зору аналогом валютного свопу є операції репо та операції кредитування цінними паперами. Однак вони не розглядаються як похідні інструменти, оскільки до пари базових активів, якими обмінюються, входять різні за своєю природою об’єкти (грошові кошти та цінні папери), тоді як у валютному свопі пара базових активів є однорідною (грошові кошти) 25, с.148.

 Розділ 2. Аналіз ринку похідних цінних паперів в Україні

2.1. Основні тенденції на ринку похідних цінних паперів

       У порівнянні з фондовими ринками інших країн світу фондовий ринок України має певні особливості 25, с.148:
       1) операції з одним видом цінних паперів – облігаціями – мають чітко виявлену перевагу в кількості та обсягах (близько 70 % за 2007 рік), тоді як у світі операції з борговими та пайовими інструментами мають приблизно рівні частки;
       2) висока концентрація кількості угод на одній біржі – Першій фондовій торговій системі (ПФТС) – близько 90 % обсягів всіх угод;
       3) технічні недосконалості механізмів торгів та виконання угод – наявність кількох депозитаріїв, тривала відсутність механізмів розрахунку “поставка проти оплати”, відсутність можливості проведення клірингу в системі ПФТС.
       Окрім згаданих особливостей, фондовому ринку України властива ще одна – фактична відсутність похідних фінансових інструментів, що не дає змоги зробити заяву про те, що вітчизняний фондовий ринок може вважатися розвиненим.
       Розглянемо ситуацію на фондовому ринку України в розрізі видів похідних фінансових інструментів.
       У торговельній системі ПФТС існує можливість укладання угод як із відстрочкою платежу, так і з відстрочкою поставки. На таких умовах укладається значна кількість угод. Формально вони дійсно можуть вважатися форвардними, однак існує принциповий момент, який не дозволяє цього зробити 27.
       Розглядаючи форвардні угоди, ми використовували поняття “форвардний курс” та “спот курс”, однак не давали характеристики ринку спот. У світовій практиці спотовим ринком вважається ринок негайних угод, тобто тих угод,  строк виконання яких не перевищує стандартного терміну, що встановлено біржею чи організаторами торгів. Саме в цій дефініції криється суттєва проблема – в Україні фактично не існує поняття “стандартного строку виконання угод”. Відтак угоди з купівлі-продажу цінних паперів, які укладаються на ПФТС із відстрочкою платежу або поставки, в Україні завжди вважалися поточними угодами, тобто угодами спот. А спотові угоди апріорі не можуть ототожнюватися зі строковими. Відтак, можемо дійти висновку про те, що навіть попри формальну наявність відстрочки платежів або поставок за певними угодами, вони не можуть вважатися форвардними.
       Аналогічна ситуація склалася щодо ф’ючерсних угод на фондовому ринку України. На вітчизняному ринку немає поняття стандартного лота цінного папера, що наразі унеможливлює появу ф’ючерсних угод.
       Окремо слід вказати на відсутність в Україні такого важливого інструменту, як ф’ючерс на фондовий індекс. Його базовим активом є не окремий цінний папір, зареєстрований в Державній комісії з цінних паперів та фондового ринку, а фондовий індекс – комплексний показник, що розраховується організаторами торгів на підставі активності угод та зафіксованих цін.
       Цей інструмент потрібний для тих інвесторів, які перебувають під тиском законодавчих чи нормативних вимог щодо якості їх активів (страхові компанії, пенсійні фонди, деякі інститути спільного інвестування).
       На завершення варто згадати про труднощі юридичного характеру, які супроводжуватимуть продаж або купівлю форвардної угоди – на сьогодні в Україні існує кілька легітимних способів оформлення переуступки прав вимоги, однак жоден з них не вважається стандартним та поширеним серед учасників ринку.
       Нормативно-правове забезпечення в Україні опціонних угод існує. До того ж, досить часто опціони використовуються у вигляді так званих вбудованих схем у правочини щодо базових активів. Наприклад, у проспектах емісії корпоративних облігацій в Україні досить часто зустрічається оферта – можливість для інвестора достроково пред’явити цінний папір емітенту для погашення, зміну ставки купона за облігацією тощо. Разом з тим у проспектах емісії також використовуються так звані ковенанти – опис ситуацій, при настанні яких інвестор може пред’явити папір емітенту для безумовного погашення. По суті такі умови є вбудованими опціонами “пут”.
       Однак у форматі, який є звичним для іноземного інвестора, опціони в Україні не використовуються передусім через відсутність технічних можливостей для організації торгівлі такого роду інструментами, натомість вони з’являтимуться в міру зростання інтересу до них учасників ринку.
       Фактично на фондовому ринку свопи існують або щодо процентної ставки, або у вигляді операцій репо. Якщо перші майже не використовуються в Україні, то другі – досить поширені. Однак через особливості регулювання операцій репо та існуючі підходи до їх регулювання з боку державних регулюючих органів такі операції насамперед прирівнюються до кредитних, ніж розглядаються суто як операції фондового ринку. Учасники угоди репо вдаються до одночасного укладання двох угод – спотової угоди про купівлю цінного папера та форвардної угоди про його продаж. Така ситуація не дає змоги здійснити достовірну оцінку обсягів вказаних операцій та зробити однозначний висновок щодо їх поширеності.
       Наразі фондовий ринок України переживає період корекції. Світовий досвід переконує, що саме на такі періоди здебільшого припадають структурні та інституційні зміни ринку. Пояснюється це досить просто – у період зростання ринку всіх учасників влаштовує його інфраструктура, набір інструментів і схеми їх використання. У цей час збільшення прибутків можливо суто екстенсивним шляхом – за рахунок збільшення обсягів інвестицій та портфелів. Натомість при падінні ринку, коли норма прибутковості знижується, з’являється чіткий стимул до інтенсифікації роботи – вироблення нових продуктів, зміни та вдосконалення інфраструктури тощо. До того ж, деякі з наведених у цій роботі похідних фінансових інструментів якраз створені для мінімізації ризиків та збитків від падіння ринку.
       Тому навіть попри досить песимістичну позицію деяких експертів фондового ринку можна стверджувати, що похідні фінансові інструменти мають в Україні досить потужну перспективу.

 2.2. Динаміка та структура українського ринку похідних цінних паперів

       ДКЦПФР зареєстровано випусків опціонів на суму 0,27 млн грн. в 2008 році. Порівняно з 2007 роком обсяг випусків опціонів зменшився на 34,11 млн грн (рис. 2.1).

 

Рис. 2.1. Обсяг та кількість зареєстрованих випусків опціонів у 2004-2008
роках 26.
       Починаючи з 2000 року, 26 емітентів здійснили випуски опціонів ВАТ "Укртелеком"; Фірма "Буран-У країна"; ТОВ "Промбудіндустрія"; КП "Білоцерківтепломережа"; ТОВ "Масивтепломережа"; ВАТ "Інгулецький гірничо-збагачувальний комбінат"; ДП "Сплав" ТОВ "Ді-Стар"; ВАТ "Автоальян© XXI сторіччя"; ВАТ "Подільська телефонна компанія "Мітел"; ТОВ "ТТК"; ОВ"БетаМ"; 'В "Будіндустрія XXI століття"; ТОВ "Дніпровська хвиля"; З AT "Українська промислово-інвестиційна компанія "Промін дустрія"; ТОВ "Стар Софт"; ЗAT Фінансово-будівельна компанія "Дніпро-Інвест-Буд"; ТОВ "Інвестиції і консалтинг"; ТОВ "Міжнародний центр відпочинку "Юність"; ТОВ "Підприємство по закупівлі та реалізації газу "Одесагаз"; Закрите акціонерне проектно-будівельне товариство "Севастопольжитлобуд"; ТОВ "Краматорський комбінат дитячого харчування"; ТОВ "Нікос"; ТОВ "Євробуд"; ТОВ "Ринок-1"; ТОВ МП "Брокерська фірма "Бастма"; ЗАТ "Альтера Фінанси".
       Станом   на   31.12.2008   Комісією   зареєстровано   46   специфікацій   ф'ючерсних контрактів:
       - 16 специфікацій в аграрному секторі;
       -  22 специфікації у валютному секторі;
       -  8 специфікацій у паливно-енергетичному секторі.
       Протягом 2008 року випуски специфікацій ф'ючерсних контрактів не реєструвалися.
       Найбільший випуск деривативів припадає на 2005 р., найменший – на 2002 р. Однак водночас варто відмітити, що питома вага обсягів випуску деривативів до загального обсягу випуску цінних паперів є дещо іншою. Найбільше значення питомої ваги обсягів випуску деривативів до загального обсягу випуску цінних паперів припадає на 2003 р., найменше – на 2006 р.
       Таким чином, однією з характерних ознак розвитку вітчизняного ринку деривативів наявність лагового співвідношення між часовими залежностями щорічних обсягів випуску деривативів та питомої ваги таких випусків у загальному обсязі випуску цінних паперів.
       З наведених даних видно, що обсяги випуску похідних цінних паперів значно знизились в Україні, випуск в 2008 році склав лише 1000 шт. на суму 0,27 млн. грн.
       Аналіз обсягів торгів цінними паперами показав, що  обсяг виконаних договорів на фондовому ринку збільшився порівняно з 2007 роком (табл. 2.1).  Обсяги торгів деривативами  в 2004 році складали 2,39 млрд. грн., протягом 2005-2007 років відбувалось постійне зниження обсягів виконаних договорів по похідним цінним паперам.

Таблиця 2.1

Обсяг виконаних договорів торговцями цінних паперів (за видом фінансового інструменту) у 2004-2008 роках, млрд. грн. 26

 На рисунку 2.2 показано динаміку торгів похідними цінними паперами на фондовому ринку України. З рисунку можна зробити висновки, що обсяги торгів деривативами невисокі, і знаходяться на значно меншому рівні ніж в розвинених країнах.

Рис. 2.2. Динаміка виконаних договорів з похідними цінними паперами на фондовому ринку України в 2004-2008 рр. (млрд. грн.) 26

 Частку деривативів в загальному обсязі торгів в 2008 році можна побачити на рисунку 2.3. Вона складає лише 0,03%.

 

Рис. 2.3. Структура виконаних договорів фондового ринку України в 2008 р. 26
       Розподіл обсягів виконаних біржових контрактів на організаторах торгівлі за видами цінних паперів у 2004-2008 роках наведено у таблиці 2.2. 

Таблиця 2.2

Обсяг виконаних біржових контрактів з цінними паперами на організаторах торгівлі у 2004-2008 роках, млрд. грн. 26

 З таблиці видно, що обсяги торгівлі деривативами на фондових біржах значно знизився в 2005-2007 роках. Деяке збільшення відбулось в 2008 році, проте таке зростання незначне, в порівнянні із обсягами торгів іншими видами цінних паперів.  
      Аналіз даних з обсягів торгів деривативами на біржових площадках фондового ринку засвідчує однакову тенденцію в часових залежностях щорічних обсягів торгів деривативами та питомої ваги таких обсягів торгів у загальному обсязі торгів цінними паперами (рис. 2.3, узагальнено та обчислено за даними табл. 2.1). Хоча разом з цим слід відмітити, що за підсумками 2001–2004 рр. тенденція у щорічних обсягах торгів деривативами була зростаючою, а за підсумками 2005–2007 такою, що знижується. Це можна вважати другою характерною ознакою розвитку вітчизняного ринку деривативів.
       Протягом 2001–2004 рр. спостерігався щорічний приріст обсягів торгів деривативами на первинному ринку. Значення такого приросту загалом склали понад 139 разів. Однак за підсумками 2005–2008 рр. на первинному ринку спостерігається значне зменшення (понад 152 разів) обсягів торгів деривативами. Загальна динаміка в обсягах торгів на вторинному ринку хоча і є дещо схожою на динаміку обсягів торгів на первинному ринку, однак і відрізняється. Так, пік в обсягах торгів на вторинному ринку припадає на 2005 р., що є досить логічним у порівнянні з піком обсягів торгів на первинному ринку. Разом з цим значно меншими є й значення у змінах обсягів торгів на вторинному ринку відповідно до пікових його показників. Так, значення загального приросту обсягів торгів деривативами на вторинному ринку протягом 2001–2005 рр. збільшилося у 25 разів, а загальне значення зменшення в обсягах торгів деривативами на вторинному ринку протягом 2005–2008 рр. дорівнює 16 разів.

2.3. Визначення доходності угод із похідними цінними паперами 

       При визначенні дохідності строкових контрактів часто викорис­товують такі терміни, як "доходи — витрати", "прибутки — збитки", "виграші — втрати", не роблячи розмежування між цими поняття­ми.
       Дохід, валовий дохід, виручка від реалізації пов'язані з безпосеред­нім надходженням коштів або з утворенням дебіторської заборгова­ності за реалізовану продукцію, товари чи послуги. Витрати — відтік грошових коштів або утворення кредиторської заборгованості — пов'язані з виробництвом реалізованої продукції чи послуг. Дохо­ди лише в сукупності з витратами можуть мати вплив на величину власного капіталу господарюючого суб'єкта 23, с.94.
       Прибуток — додатна різниця між доходами, отриманими за реа­лізовану продукцію, та витратами на її виробництво. Збитки — від'єм­на різниця між доходами та витратами. Прибуток (збиток) від проведення певної фінансово-господарської операції — різниця між до­ходами, отриманими в результаті цієї операції, та витратами по її проведенню. Прибуток, якщо він капіталізується, а не розподіляється серед акціонерів, збільшує фінансові ресурси суб'єкта підприємниць­кої діяльності, його власний та акціонерний капітал.
       Вигода (виграш) — додатна різниця між доходами та витратами з цієї операції з урахуванням уникнення від можливих фінансових втрат. Втрати — від'ємна різниця між доходами та витратами з цієї операції з урахуванням упущеної фінансової вигоди. Вигоди, втрати — це не суто економічні терміни. Вони не мають безпосе­реднього відношення до величини отриманого прибутку, проте ви­користовуються при аналізі дохідності строкових угод, у теорії ри­зику тощо.
  Категорія прибутку застосовується до тих фінансових операцій, які мають закінчений характер. Як правило, це операції, що мають таку структуру
(рис. 2.4).

Рис. 2.4. Схема здійснення операцій з фінансовими активами

 Прибуток від проведення операції обчислюють за формулою:

П = Цп – Цк + Д – В,                                            (2.1)

де Цп — ціна продажу чи погашення фінансового активу;
       Цк — ціна купівлі активу;
       Д — дохід від володіння фінансовим активом;
        В — витрати, пов'язані з купівлею та продажем активу.
       Категорія вигоди чи виграшу може застосовуватись до широкого кола операцій. Наприклад, поточна ціна фінансового активу X на ринку Цр — 120 гр. од. Інвестор купує фінансовий актив не безпосе­редньо на ринку, а скориставшись опціоном на купівлю активу X за страйковою ціною 100 гр. од. Для того щоб придбати цей опціон, інве­стор сплатив премію в розмірі 5 гр. од. Виграш від проведення опе­рації дорівнює різниці між ринковою ціною активу і ціною, за якою актив був придбаний інвестором, за вирахуванням витрат на купів­лю опціону, тобто: 120 - 100 -5 = 15 гр. од. Про прибуток не можна сказати нічого визначеного, оскільки відбувся лише процес інвесту­вання коштів у фінансовий актив. Вигоду інвестор отримав, оскіль­ки уникнув зайвих витрат. На придбання активу X він витратив не 120 гр. од., а 100 4- 5 = 105 гр. од.
       Проведене дослідження вітчизняного ринку деривативів дозволило визначити характерні ознаки розвитку такого ринку, до яких зокрема віднесено: наявність лагового співвідношення між часовими залежностями щорічних обсягів випуску деривативів та питомої ваги таких випусків у загальному обсязі випуску цінних паперів; наявну однозначність у торгівлі деривативами на вітчизняному фондовому ринку та привалювання нерівномірності ряду даних з обсягів торгів деривативами відносно ряду даних з обсягів їх випуску. Разом з цим визначено статистичні оцінки впливу щодо обертання різних різновидів цінних паперів на вітчизняному фондовому ринку, а також узагальнено структурні характеристики розвитку вітчизняного ринку деривативів. У підсумку це дозволяє визначити як стратегію виходу із новими фінансовими продуктами на вітчизняний ринок, так й оптимізувати застосування деривативів з метою хеджування фінансових ризиків. Проте означене є напрямком подальших досліджень, головна мета яких повинна бути сконцентрована на розширенні вітчизняного ринку деривативів.

Розділ 3. Перспективи розвитку ринку похідних цінних паперів в Україні 

3.1. Використання світового досвіду створення умов для розвитку ринку похідних цінних паперів

Як показують дослідження основних етапів становлення ринку деривативів, в Україні є певні спроби його побудови, зокрема ф’ючерсного ринку, однак вони поки що не мали успіху через відсутність бази для його утворення. На відміну від світового ринку деривативів, де ф’ючерсний ринок виникав на основі активного укладання форвардних угод, в Україні ринок деривативів почав одразу формуватися як біржовий. Якщо на Заході торгівля ф’ючерсами виникла з метою стандартизації форвардних угод, то в Україні розвиток ринку деривативів почався виключно з операцій, які укладалися на біржі. Крім того, важливе підґрунтя для розвитку ринку деривативів створює спотовий ринок. Оскільки в Україні обсяги укладення угод на спотовому ринку є невеликими, випуск деривативних контрактів на більшість активів не мав економічного сенсу 19, с. 5.
       У багатьох країнах світу існують значні відмінності між оподаткуванням операцій з використанням деривативів, що виконані з метою хеджування та спекуляції. Подібну систему доцільно ввести і в Україні. Таким чином, виникне можливість стимулювати використання фірмами та фінансово-кредитними установами деривативів з метою хеджування за допомогою економічних важелів. За умови надання податкових преференцій для компаній та фінансово-кредитних установ при проведенні хеджевих операцій, багато з них звернуться до даних інструментів. Доцільно зазначити, що введення ефективної системи обліку операцій з деривативами є набагато важливішим на даному етапі, ніж будь-який інший правовий аспект функціонування ринку деривативів. Українські підприємства звернуться до використання деривативів лише у тому випадку, якщо будуть врегульовані питання обліку даних операцій, і буде забезпечена економічна доцільність їх проведення.
       Оскільки на даний момент вивченню основ ринку деривативів приділяється мало уваги у вищих навчальних закладах, більшість працівників українських компаній є недосвідченими у даному питанні.
       Для того, щоб ринок деривативів в Україні функціонував ефективно, потрібні наступні складові: хеджери, які прагнутимуть хеджувати свої операції за допомогою використання деривативних контрактів; спекулянти, які мають ґрунтовні знання щодо ціноутворення на ринку деривативів та прагнутимуть отримати прибуток від гри на біржі; досконала інфраструктура ринку.
         Незважаючи на оптимістичні прогнози щодо подальшої діяльності строкової секції біржі, вважаємо, що основним питанням розвитку ринку деривативів залишається психологічна підготовленість суб’єктів господарювання до виконання операцій з деривативами. В даному випадку доцільно звернутися до маркетингових стратегій просування відповідного продукту, оскільки лише таким чином можна досягти залучення компаній до строкової секції 19.
       Оскільки торги ф’ючерсами стали реальністю для українського ринку з травня 2004 р., підвищення активності на ринку деривативів може бути легко прогнозоване. Той факт, що на даний момент спектр пропонованих УМВБ ф’ючерсних контрактів є достатньо обмеженим, не свідчить про не перспективність розвитку даного ринку. Якщо проаналізувати досвід США, то можна зробити висновок про те, що навіть у цій країні відбувалося дуже поступове впровадження нових продуктів ринку деривативів. По мірі того, як ринок починав потребувати нових інструментів, вони з’являлися на ринку зусиллями фінансових інженерів. Відповідно, обмеженість продуктів строкового ринку на УМВБ на даний момент є економічно обґрунтованою. По мірі зростання потреб у більшій кількості контрактів, вони будуть запропоновані на ринку.
       Становлення ф’ючерсного ринку в Україні наразі практично не відбулося, і укладання строкових контрактів ускладнюється знову ж таки через відсутність законодавчої бази. 
       На даний момент операції з деривативами в Україні, в цілому, регулюються Положенням про вимоги до стандартної (типової) форми деривативів, Правилами випуску та обігу валютних деривативів, Правилами випуску та обігу фондових деривативів, Правилами здійснення операцій на міжбанківському валютному ринку України, однак дані нормативні документи освітлюють лише певні аспекти операцій з деривативами і не створюють повної правової бази для проведення даних операцій.
       Нерозвиненість ринку похідних (деривативів) пов‘язано із тим, що Україна поки що не використовує в повній мірі похідні фінансові інструменти, які приваблюють інвесторів можливістю довгострокового хеджування цінових, процентних, валютних ризиків, оскільки правові засади потребують законодавчого врегулювання. Базовим для вирішення зазначеного проблемного питання є прийняття проекту Закону України «Про похідні  (деривативи)» 8.
       З метою забезпечення подальшого розвитку фондового ринку України та залучення додаткових інвестицій у реальний сектор економіки країни розроблено проект змін до Положення про депозитарну діяльність, затвердженого рішенням Комісії від 17.10.2006 №999 та зареєстрованого у Міністерстві юстиції України 27.11.2006 за №1238/13112. Цілями прийняття цього проекту регуляторного акта є: стимулювання випуску та обігу опціонів, збільшення обсягів інвестицій за рахунок обігу опціонів, доповнення переліку цінних паперів, щодо яких здійснюється депозитарна діяльність і які допущені до обслуговування в Національній депозитарній системі, опціонами.
       Метою вдосконалення нормативної бази щодо реєстрації, випуску та обігу деривативів, наповнення фондового ринку новими фінансовими інструментами розроблені та затверджені відповідними рішеннями Комісії проекти нормативно-правових актів Комісії 8:
       1)    Положення про порядок реєстрації змін до правил фондової біржі щодо запровадження в обіг на фондовій біржі специфікацій стандартизованих строкових контрактів;
         2)    Порядок реєстрації випуску опціонних сертифікатів та проспекту їх емісії.

 3.2. Перспективи використання депозитних розписок в Україні

       Для українського фінансового ринку розвиток програм депозитарних розписок (ДР-програм) є перспективним з огляду на два моменти: на макрорівні – це засіб інтеграції національної економіки в міжнародний кругообіг капіталу і забезпечення прозорості вітчизняного ринку; на макрорівні підприємства-емітенти мають реальні можливості профінансувати свій розвиток спеціальними методами залучення іноземного капіталу. Поява українських АДР чи ГДР суттєво впливає на розвиток національного фінансового ринку, оскільки потенційні інвестори схильні більше довіряти інтегрованим в світову практику фондовим інструментам. Ряд країн Центральної і Східної Європи теж активізують реалізацію ДР-програм: Угорщина, Польща, Чехія, Хорватія та ін.
       Першими українськими підприємствами, що реалізували ДР-проекти у 1998 р., були ВАТ Укррічфлот та ВАТ Укрнафта. 11 серпня 1998 р. компанія Укррічфлот розмістила свої депозитарні сертифікати на Віденській фондовій біржі (Австрія) через посередництво Райффайзен-банку і банку Сос’єте Женераль. Ціна акцій миттєво піднялась з 2,5дол. США за одиницю до 4 дол. США 25, c.118. Загалом такий успіх двох українських компаній-піонерів був революційним проривом на міжнародні фінансові ринки і засвідчив їх визнання як європейських структур. У квітні 1999 р. Американська SEC надала дозвіл на підготовку ДР-програм 1-го рівня п’яти емітентам: Укрнафта, Стірол, Азовсталь, Дніпроенерго, Нижньодніпровський трубопрокатний завод.
       АДР на акції зазначених компаній включені в лістинг позабіржової системи NASDAQ. З розгортанням діяльності фондової біржі NEWEX, як спеціалізованої для торгівлі акціями та їх похідними компаній з країн Центральної і Східної Європи, перспективи “Укрнафти” на цьому майданчику, за оцінкою агентства Bloomberg, очікуються найбільш сприятливими серед претендентів – українських ВАТ. Загалом наразі в Україні реалізовано понад тридцять програм депозитарних розписок, переважна частина яких має глобальний характер розміщення. Спостерігається широкий діапазон співвідношення сплітів у ДР-програмах окремих емітентів.
       Банк-депозитарій Bank of New York продовжує залишатись монополістом-менеджером по формуванню ринку депозитарних розписок на акції українських емітентів. Локальним зберігачем при цьому переважно фігурує ING Barings Ukraine, а юридичне обслуговування в більшості випадків надає Baker&McKenzie (виняток складає АДР-проект Азовсталі: локальним зберігачем був Перший український міжнародний банк, а юридичним консультантом – англійська компанія Lorents Graham). Програми депозитарних розписок потрібні для українських підприємств як засіб інтеграції в міжнародний фінансовий ринок. Причому це засіб інтеграції на інвестиційній, а не на кредитній основі, що означає більшу свободу економічної поведінки контракторів угоди на паритетних началах. Перші кроки українських підприємств на ринку ДР-програм потребують підтримки, вивчення і осмислення. Стан і перспективи цього, безумовно, позитивного явища визначаються умовами стабілізації економіки в цілому, спільною інвестиційною позицією держави і підприємств-емітентів. Перспективні горизонти ДР-програм для фінансового ринку України відкривають нові можливості для його капіталізації, а від цього разом виграють і емітенти, і інвестори, і держава.
       Аналіз зарубіжної практики діяльності інституціональних інвесторів на фондовому ринку свідчить, що їх переважна кількість здійснює інвестиції в депозитарні розписки. Так, за даними Комісії з цінних паперів та фондових бірж США, з 2469 інституціональних інвесторів, які управляють активами на загальну суму 9525 трлн. дол. США, 74%, тобто 1839 компаній, здійснювали у 2006 р. інвестиції в депозитарні розписки, і тільки чверть інституціональних інвесторів (630 компаній або 26%) не провадили таких операцій 24. У випадку, коли коло інвесторів є досить широким, аналіз може виконуватись з застосовуванням методів математичної статистики. Етапами такого аналізу є визначення: середніх показників інвестування по кожному з суб’єктів в грошовому вимірі, середньої чисельності інвесторів, середніх показників інвестування за аналогічними по своїм параметрам програмами випуску депозитарних розписок. Така оцінка повинна здійснюватися за трьома параметрами: а) можливість виконання вимог щодо реєстрації випуску депозитарних розписок; б) надання звітності про випуск та обіг депозитарних розписок; в) додержання стандартів розкриття фінансової інформації про емітента акцій. Від вирішення цього питання залежить і можливий вибір рівня програми випуску депозитарних розписок.
       Враховуючи, що потенційно депозитарні розписки можуть розміщуватися на різних сегментах ринку, з точки зору жорсткості вимог до фінансового стану підприємства-емітента такі ринки можна ранжувати в такій послідовності: а) організований біржовий ринок; б) організований позабіржовий ринок; в) організований позабіржовий ринок для кваліфікованих покупців; г) неорганізований позабіржовий ринок. Тому необхідно оцінити можливість виходу українського підприємства на ці сегменти ринку залежно від його фінансового стану. Оцінка відповідності фінансового стану українського підприємства – емітента акцій вимогам, що висуваються до емітентів депозитарних розписок на різних сегментах фінансового ринку повинна здійснюватися за параметрами, які висуваються вимогами функціонування ринку, на якому здійснюється розміщення депозитарних розписок. В практичному плані це питання вирішується як оцінка вимог біржового та позабіржового ринків. Так, з 13 країн Центральної та Східної Європи за весь більш як десятирічний період підприємства тільки двох країн – Росії та Угорщини – змогли вийти на організований біржовий ринок, і їх депозитарні розписки котируються на Нью-Йоркській фондовій біржі.
       З точки зору сьогодення та найближчої перспективи, то практично ні одне з українських підприємств не відповідає вимогам, необхідним для виходу їх депозитарних розписок на біржовий фондовий ринок. Можна тільки, оцінюючи динаміку розвитку народногосподарського комплексу України, зробити прогнозну оцінку, причому достатньо оптимістичну, що вимогам організованого ринку можуть відповідати не більше 20 підприємств у десятирічній перспективі. Це в основному крупні промислові підприємства та банківські установи. Найменш жорсткі вимоги встановлюються для торгівлі депозитарними розписками в системі NASDAQ. На сьогоднішній день з 30-ти українських програм депозитарних розписок 20 обертаються на неорганізованому та організованому позабіржових ринках. І найближче завдання-перспектива – це вихід на організований позабіржовий ринок для кваліфікованих покупців. Доречно буде зауважити, що з 13-ти зазначених вище країн, тільки дві країни ще не вийшли на цей сегмент ринку – Україна і Болгарія. Всі інші країни працюють на цьому сегменті ринку.
       Найбільш жорсткі вимоги встановлено до депозитарних розписок другого та третього рівнів, оскільки передбачено обов’язкове надання фінансової звітності у стандарті GAAP. Тому на цьому етапі здійснюється трансформація звітності підприємства-емітента акцій відповідно до зазначених вимог. В тому разі, якщо передбачається випуск депозитарних розписок першого рівня або їх приватне розміщення, фінансова інформація про емітента акцій може подаватися в чинних стандартах національного ринку емітента акцій. Але, спираючись на результати авторитетних експертів ринку депозитарних розписок, які практично одностайно стверджують, що надання фінансової звітності, складеної відповідно до стандартів GAAP, є дуже важливою з точки зору інвесторів, оскільки саме фінансова звітність є одним з підґрунть прийняття інвестиційних рішень, варто сформулювати рекомендацію українським підприємствам-емітентам депозитарних розписок: незалежно від рівня програми, а також ринку, на якому передбачається обіг цього фінансового інструменту, необхідно готувати фінансову звітність відповідно до загальних вимог складання фінансової звітності корпорацій, які діють в країні розміщення депозитарних розписок.
       Стосовно оцінки фінансових витрат, пов’язаних з реалізацією програми випуску депозитарних розписок за конкретними видами, то як такої статистики цих параметрів не існує, але можна орієнтуватися на деякі цифри, що наводяться в спеціальній літературі. Так, наприклад, вартість послуг юридичного консультанта складає приблизно $ 25–30 тис., початкова плата за одержання котирування на Нью-Йоркській фондовій біржі – $ 100 тис., Американській фондовій біржі – $ 5 тис., NASDAQ – $ 10 тис., а мінімальна щорічна плата на цих біржах становить, відповідно, $ 16 тис., $ 6,5 тис., $ 2,5 тис. 16. За практикою, що склалася, банк-депозитарій (наприклад, The Bank of New York) надає стандартні послуги для емітентів депозитарних розписок безкоштовно, але бере плату з брокерів, що є ініціаторами випуску депозитарних розписок. Треба також відзначити, що при розробці програм першого рівня участь інвестиційних банків не потребується, і тому витрат за цією статтею при реалізації програм першого рівня не існує  16.
       Особливе значення має оцінка часових витрат, пов’язаних з реалізацією програми випуску депозитарних розписок. Як свідчить досвід підприємств, які мають намір впроваджувати програми випуску депозитарних розписок на свої акції, частіше всього не враховується такий параметр, як часові характеристики її розробки, тобто той час, за період якого реально можливо розробити та запустити відповідну програму. Між тим, процедурна схема виконання певних дій в процесі підготовки програми об’єктивно обумовлює певні витрати часу на виконання таких дій. Так, досвід російських компаній, які здійснювали випуск депозитарних розписок третього рівня – найскладнішого – свідчить, що період здійснення комплексу дій з розміщення депозитарних розписок займає час, який вимірюється трьома місяцями. Але за умови, що вся підготовча робота уже проведена: здійснено міжнародний аудит фінансової звітності, створена єдина структура для розміщення, накопичено досвід залучення фінансування. Цей підготовчий етап – найскладніший і може розтягуватися на роки. При цьому всі учасники в процесі підготовки програми, якого б вона рівня ні була, виступають не тільки як такі, що доповнюють, а і такі, що контролюючі один одного. Наприклад, депозитарний договір, який укладається між депозитарієм та емітентом, готується юридичним консультантом, який відповідає не тільки за правову чистоту цього документа, а і за захист прав емітента перед депозитарієм на всьому шляху впровадження програми депозитарних розписок. Розуміння необхідності правильного вибору кожного з учасників програми є дуже важливим аспектом, який повинен враховуватися підприємствами, що мають на меті випуск депозитарних розписок на зарубіжних ринках.

 3.3. Перспективи використання кредитних деревативів в Україні

Кредитні деривативи як похідні цінні папери нового покоління володіють більш гнучкою структурою і спроможні покривати складніші ринкові ризики, вирішуючи ширше коло задач – від тактичної мінімізації цінових ризиків до стратегічного управління ризиком усього банківського портфеля. Вони були розроблені спеціально для того, щоб банківські установи змогли контролювати величину кредитного ризику, відокремлюючи його від активів, і передавати його стороннім інвесторам, не порушуючи взаємин банку із позичальником.
       Кредитні деривативи є похідними інструментами, призначеними для управління кредитним ризиком, дозволяючи відокремити кредитний ризик від всіх інших ризиків, властивих конкретному інструменту, і перенести такий ризик від продавця ризику (покупця кредитного захисту) до покупця ризику (продавця кредитного захисту). Серед найбільш поширених типів кредитних деривативів, які активно використовуються у банківській практиці розвинутих країн і які можуть в перспективі використовуватися у якості інструмента мінімізації кредитного ризику, варто відзначити кредитні дефолтні свопи, свопи на сукупний дохід, «пакетні» (або «корзинні») свопи, а також зв’язані кредитні ноти 1, c. 34.
       Кредитний дефолтний своп представляє собою двосторонній фінансовий контракт, за яким одна сторона (покупець кредитного захисту) проводить періодичні виплати іншій стороні (продавцеві кредитного захисту) в обмін на платіж, обумовлений настанням кредитної події за вказаним активом. Покупець захисту (тобто банк) є одночасно продавцем кредитного ризику, перекладаючи його внаслідок угоди про кредитний дефолтний своп на покупця ризику, тобто інвестора. Протягом терміну дії угоди банк періодично виплачує продавцеві захисту (інвесторові) суми фіксованої винагороди. Продавець захисту проводить платіж на користь покупця захисту лише у строго обумовлених випадках, пов’язаних із визначеним активом: зниження рейтингу позичальника, банкрутство, реструктуризація боргу. Вслід за цим дія угоди припиняється 2, c. 14.
       Своп на сукупний дохід є двосторонньою угодою, за якою всі доходи, що надходять за певним активом протягом обумовленого періоду часу, обмінюються на інші періодичні виплати. Покупець кредитного захисту, тобто банк, зобов'язується проводити періодичні виплати у розмірі, що дорівнює загальній прибутковості за вказаним активом. У свою чергу, продавець захисту приймає на себе зобов'язання по виплатах за цим активом по заздалегідь визначеній процентній ставці, наприклад прибутковості еквівалентних державних облігацій плюс кредитний спред. Якщо вартість активу падає, то покупець захисту (банк) отримує виплати від контрагента (інвестора), якщо ж вартість активу зростає, то платежі здійснюються в зворотному напрямі, тобто продавцем на користь покупця.
       «Пакетні» або «корзинні» свопи – це такий вид кредитних деривативів, при яких кредитор, тобто банк, купує захист цілого пакету запозичень, а продавець захисту зобов’язується покрити збиток, що виникає тільки унаслідок першого дефолту в групі застрахованих активів. Операція після цього вважається завершеною і за новими дефолтами продавець захисту вже ніякої відповідальності не несе. У якості базового активу по «пакетних» («корзинних») свопах виступає не одна позичка, а сформований банком кредитний портфель. Таким чином, настання негативної кредитної події, у разі якої банк, що страхується від ризику, отримує кошти, прив’язано не до одного активу, а до цілої «корзини» активів, тобто кредитного портфеля 3, c. 45.
       Зв’язані кредитні ноти – це середньострокові цінні папери із плаваючою ставкою, забезпечені виплатами по кредитах або інших цінних паперах. При цьому, інвестор приймає на себе не тільки ризик по активах, що слугують забезпеченням по зв’язаних кредитних нотах, але і ризик, пов’язаний із діяльністю емітента даних цінних паперів. У широкому розумінні зв’язані кредитні ноти – це цінні папери, які банк-емітент випускає паралельно із видачею кредиту своєму позичальникові. Сама банківська установа не несе відповідальності за цією позицією, оскільки за всіма зобов’язаннями відповідає компанія, що узяла позичку у банку. Емітент же розплачується по кредитних нотах у тій мірі, в якій позичальник погашає кредит. В основному зв’язані кредитні ноти використовуються для залучення коштів із міжнародних ринків капіталу компаніями середніх розмірів. А випускають їх зазвичай дочірні структури західних інвестиційних банків.
       По нотах можуть передбачатися додаткові гарантії або поручительства третіх осіб. У вузькому розумінні кредитна нота не є самостійним похідним інструментом, а є комбінацією процентного паперу (ноти) з визначеною умовою по кредитному ризику з метою отримання вищої прибутковості за рахунок прийняття частини кредитного ризику по обумовленому активу.
       При застосуванні кредитних нот банківські установи України можуть використовувати в ролі позичальника провідних міжнародних банків, які захеджують ці операції шляхом випуску CLN. Нині такі операції поширені в Росії. так, в 2007 році у Росії через механізм CLN було залучено 3,55 млрд. дол. За весь період використання в російській практиці CLN для залучення коштів на  міжнародних ринках цим механізмом скористалися 30 корпоративних емітентів. В Росії ще в 2003 р. розроблено законопроект, згідно з яким передбачено емісію кредитних нот. В Україні через механізм CLN кошти залучив АППБ «Аваль» на суму 100 млн. дол.. з терміном обігу 2 роки через банк «Merrill Lynch».
       Схема використання кредитних нот (CLN) наведена на рисунку 3.1.

 

Рис. 3.1.  Схема використання CLN

       1 – надання кредиту позичальнику;
       2 – обслуговування виданого кредиту (отримання платежів, обумовлених кредитним договором);
       3 – емісія CLN і купівлі їх інвесторами;
       4 – отримання в траст грошових коштів за CLN, які є кредитним захистом;
       5 – купівля продавцем захисту (періодичні платежі, що надходять від банку-оригінатора відповідно до обслуговування позичальником кредиту);
       6 – виплата продавцю ризику у разі дефолту позичальника 100% відшкодування (реалізація кредитного захисту).
       Залучення коштів на міжнародних ринків через CLN буде прийнятим і для невеликих українських банків, оскільки ця операція має певні переваги порівняно із випуском інших видів цінних паперів. 

 Висновки

       В результаті проведеного дослідження можна зробити наступні висновки.  В першому розділі дипломної роботи було досліджено сутність похідних цінних паперів та їх видів. 
       Згідно Закону України  «Про державне регулювання ринку цінних паперів в Україні» похідні цінні  папери  -  цінні  папери,  механізм випуску та обігу яких пов'язаний з правом на  придбання  чи  продаж  протягом терміну, визначеного договором (контрактом), цінних паперів, інших фінансових та/або товарних ресурсів.
       Деривативи (похідні фінансові інструменти) мають дві складові, які відрізняють їх від звичайних продуктів:
       1. Вони не потребують первісних інвестицій або потребують їх у досить обмежених обсягах, на відміну від інвестицій у звичайні продукти, які мають аналогічні характеристики.
       2. Ціна (справедлива вартість) цих продуктів змінюється залежно від зміни вартості базових продуктів – цінних паперів та інших ринкових факторів.
       Деривативи класифікуються залежно від складу первинних фінансових інструментів, наприклад: фондові, валютні, страхові, товарні і т. п. До них входять: опціони, свопи, ф’ючерсні і форвардні контракти.
      Найпростіший похідний фінансовий інструмент – форвард. Його сутність полягає у фіксації умов угоди у визначений момент часу та відкладанні остаточного розрахунку за угодою на певний термін. Форвардні угоди не можуть існувати без базових активів, оскільки саме базові активи є предметами купівлі-продажу.
       Ф'ючерс – також є контрактом, згідно з яким особа, що уклала його, бере на себе зобов'язання після закінчення певного строку продати клієнтові (або купити в нього) відповідну кількість фінансових інструментів за обумовленою ціною. Ф'ючерсні контракти передбачають поставку практично ще не виготовленого товару в майбутньому в конкретний, порівняно віддалений строк за котирувальною ціною періоду поставки. До строку виконання угоди в клірингову палату біржі вноситься невелика сума застави.
       Опціон – це угода між партнерами, один з яких виписує і продає опціонний сертифікат, а інший – купує його, тобто отримує право до обумовленої дати за фіксовану ціну придбати певну кількість акцій у особи, яка виписала опціон, або ж продати їх.
       На відміну від форвардів та ф’ючерсів, які є обов’язковими для виконання обома сторонами угоди, опціонні контракти мають асиметричну зобов’язаність: одна сторона угоди (власник опціону) має право вирішувати, виконувати угоду чи ні, а друга сторона (продавець опціону) бере на себе зобов’язання виконати волю власника опціону.
       Варіанти становлять специфічний вид цінних паперів, котрі випускаються разом з привілейованими акціями та облігаціями й дають власникові право на купівлю простих акцій за обумовленою ціною протягом встановленого періоду.
       Свопом називають похідний фінансовий інструмент, за яким відбувається обмін двома різними базовими активами або протягом певного періоду часу (процентний своп), або на певний період часу із подальшим зворотнім обміном (валютний своп).
       Процентний своп – це угода між двома сторонами про зустрічний обмін упродовж певного періоду часу з обумовленою періодичністю потоками грошових коштів, які розраховуються від однієї узгодженої величини (“умовної суми”), але за різними ставками чи базами розрахунку.
       Валютний своп – це угода між двома сторонами про тимчасовий обмін двома валютами з подальшим зворотнім обміном у заздалегідь визначений час та за певним курсом. Особливістю валютного свопу є те, що фактично він складається із двох угод – спот-угоди (обмін валютою зараз) та форвард- угоди (зворотній обмін у майбутньому).
       В другому розділі роботи було проведено дослідження сучасного стану ринку похідних цінних паперів в Україні і проаналізовано основні його тенденції.          ДКЦПФР зареєстровано випусків опціонів на суму 0,27 млн. грн. в 2008 році. Порівняно з 2007 роком обсяг випусків опціонів зменшився на 34,11 млн. грн. Починаючи з 2000 року в Україні 26 емітентів здійснили випуски опціонів. Станом   на   31.12.2008   Комісією   зареєстровано   46   специфікацій   ф'ючерсних контрактів: 16 специфікацій в аграрному секторі; 22 специфікації у валютному секторі; 8 специфікацій у паливно-енергетичному секторі.
       Обсяги торгів деривативами  в 2004 році складали 2,39 млрд. грн., протягом 2005-2007 років відбувалось постійне зниження обсягів виконаних договорів по похідним цінним паперам. Частка деривативів в загальному обсязі торгів в 2008 році складає лише 0,03%.
       Протягом 2001–2004 рр. спостерігався щорічний приріст обсягів торгів деривативами на первинному ринку. Значення такого приросту загалом склали понад 139 разів. Однак за підсумками 2005–2008 рр. на первинному ринку спостерігається значне зменшення (понад 152 разів) обсягів торгів деривативами. Загальна динаміка в обсягах торгів на вторинному ринку хоча і є дещо схожою на динаміку обсягів торгів на первинному ринку, однак і відрізняється.
       В третьому розділі роботи надано рекомендації щодо розвитку ринку похідних цінних паперів в Україні. 
       Становлення ф’ючерсного ринку в Україні наразі практично не відбулося, і укладання строкових контрактів ускладнюється знову ж таки через відсутність законодавчої бази. 
       Нерозвиненість ринку похідних (деривативів) пов‘язано із тим, що Україна поки що не використовує в повній мірі похідні фінансові інструменти, які приваблюють інвесторів можливістю довгострокового хеджування цінових, процентних, валютних ризиків, оскільки правові засади потребують законодавчого врегулювання. Базовим для вирішення зазначеного проблемного питання є прийняття проекту Закону України «Про похідні  (деривативи)».
       Дослідження ринку деривативів України доводить, що в Україні є передумови становлення ринку деривативів. На даний момент на ринку уже відбувається торгівля валютними ф’ючерсами, а також опціонами на послуги зв’язку та акції. Крім того, незважаючи на досить короткий строк функціонування строкового ринку, існують перспективи запровадження й інших видів деривативів за умови загального розвитку фондового ринку. Для українського фінансового ринку розвиток ДР-програм є перспективним, так як це засіб інтеграції національної економіки в міжнародний кругообіг капіталу і забезпечення прозорості вітчизняного ринку, а також тому, що підприємства-емітенти мають реальні можливості профінансувати свій розвиток спеціальними методами залучення іноземного капіталу. Поява українських АДР чи ГДР суттєво впливає на розвиток національного фінансового ринку, оскільки потенційні інвестори схильні більше довіряти інтегрованим в світову практику фондовим інструментам. Ряд країн Центральної і Східної Європи теж активізують реалізацію ДР-програм: Угорщина, Польща, Чехія, Хорватія та ін.
    Також в роботі рекомендоване використання кредитних деривативів, які стануть в нагоді банківським установам під час фінансової кризи. Кредитні деривативи як похідні цінні папери нового покоління володіють більш гнучкою структурою і спроможні покривати складніші ринкові ризики, вирішуючи ширше коло задач – від тактичної мінімізації цінових ризиків до стратегічного управління ризиком усього банківського портфеля.

 Список використаної літератури

1.Закон України «Про цінні папери і фондову біржу» Верховна Рада України  від 18 червня 1991 р. № 1201 XII.
2.Закону України  «Про державне регулювання ринку цінних паперів в Україні» Верховна Рада України;  Закон  вiд 30.10.1996  № 448/96-ВР
3.     Закон "Про Національну депозитарну систему та особливості електронного обігу цінних паперів в Україні" від вiд 10.12.1997  № 710/97-ВР
4.     Закон України „Про фінансові послуги та державне регулювання ринків фінансових послуг” Верховна Рада України;  Закон  вiд 12.07.2001  № 2664-III
5. Глущенко А.С, Борисенко Д.М. Розкриття поняття «похідні фінансові інструменти» через узагальнення найбільш виражених їх властивостей та виконуваних функцій // Вісник Харківського національного університету № 802, 2008 р. – с. 54
6.Глущенко А.С, Загорська Д.М. Розвиток вітчизняного ринку деривативів як складової ринку цінних паперів  // Вісник
Харківського національного університету №851, 2009 – с. 9
7.Данькевич А. П. Фінансові інструменти: особливості визначення, класифікації та обігу // Наукові праці НДФІ № 1 (46), 2009 – с. 64
8. Звіт Державної комісії з цінних паперів та фондового ринку за 2008 р. // Електронний ресур. - Режим дорступу: http://www.ssmsc.gov.ua
9.Звіт Державної комісії з цінних паперів та фондового ринку за 2007 р. // Електронний ресур. - Режим дорступу: http://www.ssmsc.gov.ua
10. Калінеску Тетяна Василівна, Костирко Лідія Андріївна, Загірняк Денис Михайлович, Антіпов Олександр Миколайович. Фінансовий ринок: навч. посіб. / Східноукраїнський національний ун-т ім. Володимира Даля. — Луганськ : СНУ ім. В.Даля, 2008. — 343с.
11. Кальченко І. Поняття похідних фінансових інструментів (деривативів)// Юридична Україна. – 2008. – № 9. – С. 82–87.
12. Костіна Н. Л. Проблеми формування фондового ринку в Україні // Фінанси України. – 2004. – № 2. – С. 30–36.
13.Легка В.М. Фінансові інструменти рцп та його функціональна структура // Науковий вісник, 2004, вип. 14.6 – с. 248
14. Мендрул О. Г., Павленко І. А. Фондовий ринок: операції з цінними паперами: Навч. посібник. Вид. 2-ге, допов. та перероб. — К.: КНЕУ, 2000. — 156с.
15. Павлов В. І. Цінні папери в Україні / В. І. Павлов, І. І. Пилипенко, І. В. Кривов’язюк. – 2-ге вид. – К. : Кондор, 2004. – 400 с.
16.         Примостка Л. О. Фінансові деривативи: аналітичні та облікові аспекти: моногр. / Л. О. Примостка. – К. : КНЕУ, 2001. – 263 с.
17. Савчун Н. Роль похідних цінних паперів у економічному розвитку суспільства// Ринок цінних паперів України, 2004. – № 1-2. – С. 51-55.
18.  Силантьєв Сергій Олексійович. Менеджмент похідних фінансових інструментів: практикум / Державний вищий навчальний заклад "Київський національний економічний ун-т ім. Вадима Гетьмана". — К. : КНЕУ, 2009. — 399с.
19.Ступницький О.І., Волковинська Т.В., Коверда В.М. Особливості та перспективи інтеграції похідних фінансових інструментів України до міжнародного фінансового простору// Теорії мікро-макроекономіки. Збірник наукових праць №3,2009 – с.5
20.Суторміна В. М., Радзієвська В. М., Стеценко Б. С. Фінансовий ринок. Навч.-метод. посібник для самост. вивч. дисц. — К.: КНЕУ, 2001. — 100 с.
21.Татарин Н.Б. Цінні папери як інструменти фондового ринку, їх природа і роль в ринковій економіці // Науковий вісник, 2005, вип. 15.2 – с. 278
22. Хаб’юк О. Банківське регулювання та нагляд через призму рекомендацій Базельського комітету: Монографія. – Івано-Франківськ: ОІППО; Снятин: ПрутПринт, 2008. – 260с.
23. Шелудько В.М. Фінансовий ринок: Підручник. — 2-ге вид., стер. — К.: Знання, 2008. — 535 с.
24.  Школьник Інна Олександрівна. Фінансовий ринок України: сучасний стан і стратегія розвитку: монографія. — Суми : Мрія, 2008. — 348с.
25. Шульга О. О. Проблеми та перспективи застосування похідних фінансових інструментів на фондовому ринку України // Наукові праці НДФІ  №4, 2008 – с. 146
26. Офіційний сайт ДКЦПФР / Електронний ресурс. - Режим дорступу: www.ssmsc.gov.ua 
27. Офіційний сайт / Електронний ресурс. - Режим дорступу: www.pfts.com